— Поїдеш далеко й мандруватимеш довго?
— Хлопче, якби ти слухав мене частіше й уважніше, то знав би, що Вірменія була жахливо пошматована й обчикрижена. Від 350 тисяч квадратних кілометрів історичної Вірменії залишилася зовсім маленька держава з майже вдесятеро меншою територією.
— А куди поділася решта?
— Приєднана до Туреччини, головним чином. Я маю намір змінити прізвище й перетнути кордон Анатолії.
— А навіщо змінювати прізвище?
— Бо коли ти прибуваєш до Туреччини і твоє прізвище закінчується на «ан» або «ян», починаються неприємності. А коли ти ще й захочеш піднятися на гору Арарат, то тебе допровадять туди лише під військовим конвоєм, і ти ніколи не будеш певен, що зможеш повернутися звідти живим.
— А що ти там робитимеш?
— Милуватимуся церквами, найпершими у світі! Коли християн іще пожирали дикі звірі на аренах римських цирків, ми, вірмени, вже будували свої церкви. Я хочу побувати скрізь, де споруджувалися ті будівлі, більшість із яких стояли вже в п’ятому сторіччі. Мавзолеї, де ховали святих мучеників, каплиці, видовбані у скелях, стели… Потім відвідаю собори нашого золотого віку, збудовані в сьомому сторіччі. Я вже обміркував маршрут подорожі.
Мендес узяв іще одного млинця:
— Твоя мурятина і справді смачна…
Каздан усміхнувся. Він на те й сподівався, що їжа справить ефект. Мед, горіхи, цукор. Треба тільки зачекати, поки це все розчиниться у крові кубинця, і його опір відразу ослабне. А той усе жував і жував, не усвідомлюючи, що млинець у свою чергу пережовує його.
— Ну, гаразд, — нарешті сказав вірменин. — Що тобі розповів наш труп?
— Серцевий напад.
— Але ж ти запевнив мене, що то було вбивство!
— Дай мені закінчити. То був серцевий напад, спричинений сильним болем.
Каздан подумав про крик, ув’язнений в органі.
— Якщо точніше, то був біль у барабанних перетинках. Кров натекла з вух.
— Йому хтось проколов барабанні перетинки?
— Не лише перетинки, а й усе внутрішнє вухо. Фахівець-отоларинголог також оглянула його й підтвердила мої попередні висновки. Одразу видно, що вбивця з усього розмаху проколов жертві вуха чимось дуже гострим. Коли я кажу «з усього розмаху», то відповідаю за свої слова. Якби це було можливо, то я сказав би, що він скористався спицею для плетіння і молотком.
— Розкажи деталі.
— Ми обстежили вуха за допомогою отоскопа. Вістря прокололо барабанну перетинку, зруйнувало слухові кісточки, дісталося до завитки внутрішнього вуха. Щоб проникнути так глибоко, треба було докласти неабияких зусиль. Твій чилієць не мав жодного шансу. Його серце зупинилося вмить.
— Це справді так боляче?
— Ти ж нібито перехворів на отит, хіба ні? Слуховий апарат нашпигований розгалуженнями нервів.
За сорок років служби в поліції Казданові ніколи не траплялася подібна історія.
— А справді можна померти тільки від болю? Це не легенда?
— Мені буде нелегко пояснити це в усіх подробицях, але людина має дві нервові системи, симпатичну й парасимпатичну. Усі наші життєві функції залежать від рівноваги, яка встановлюється між цими двома мережами: скорочення серця, артеріальний тиск, дихання. Сильний стрес може розбалансувати рівновагу і суттєво вплинути на ці механізми. Щось подібне відбувається, коли людина непритомніє, побачивши кров. Емоційне потрясіння створює дисбаланс між двома системами і спричиняє спазматичне розширення артерій. Людина падає мов підкошена.
— Але тут не йдеться лише про непритомність.
— Ні. То був стрес неймовірної сили. Рівновага порушилася вмить. І серце не витримало. Убивця хотів, аби жертва померла від болю. Такою була його мета. Що такого зробив Ґетц, аби його зненавиділи до такої міри?
— А що ти міг би сказати про знаряддя злочину?
— Голка. Дуже довга Дуже міцна. Металева, безперечно. Завтра вранці буде відомо більше.
— Ти чекаєш аналізів?
— Атож. Ми вийняли з тіла піраміду скроневої кістки, яка містить у собі завитку внутрішнього вуха. Її відіслали в лабораторію біофізики шпиталю Генрі Мондора на перевірку металізації. Думаю, вони виявлять частинки, залишені вістрям голки, коли вона черкнула по кістці.
— Аналізи надійдуть тобі?
— Спершу вони надійдуть моєму експертові з отоларингології.
— Його прізвище?
— Забув. Я тебе знаю. Ти дійматимеш його вже завтра вдосвіта.
— Його прізвище Мендес.
Рікардо зітхнув, дістаючи з кишені сигару.
— Франс Одюсон. Служба отоларингології шпиталю Трусо.