Каху оглянула поле бою й почала пильно вдивлятися в зарості верболозу та вільшняка над самою водою.
Тіні вбитих оленів ховаються, звичайно, в цих густих хащах.
Каху почала шептати. Вона підняла суху травинку і підкинула її в повітря. Вітер підхопив її та й поніс просто на північ. Каху стала обличчям проти вітру і знову зашептала заклинання. Треба було замовити недобрі погляди й відігнати лихі слова. Адже їх приносить вітер.
Нарешті Каху махнула рукою —знак, що можна приступати до їжі.
Мисливці повідтягали більших оленів на рівне місце. Оленів віддали багатодітним матерям. До них приєдналися мисливці — їхні чоловіки, нежонаті ловці, діти, підлітки та жінки, що були бездітні або мали по одному немовляті. Діди й баби сідали туди, де було менше їдців.
Чоловіки перевернули оленячі туші догори ногами й заходилися розпорювати шкуру звірів гострими осколками кременю. Вони робили це так швидко й спритно, немов справдешні різники. Здираючи шкуру, мисливці продовжували бурмотіти свої заклинання.
Тупу-Тупу разом з величезним Каллі вибрали гарного оленя.
Мисливці оббілували тушу й витягли нутрощі — все, окрім серця.
Гострим кременем Каллі перерізав шийну артерію. Яскраво-червона цівка бризнула з товстої жили і почала заливати випатрану порожнину тіла.
Першою мала напитися крові Мати матерів. Тупу-Тупу дістав з за пазухи товстий кривий ріг зубра і простягнув його Каху.
Каху зачерпнула ним із черева оленя і з насолодою випила до дна.
Потім вона повернула ріг Тупу-Тупу й перейшла до другого оленя. Адже там теж перші ковтки належали їй. Пили по черзі всі.
В цей час Уамма, дружина Тупу-Тупу, помітила трьох мисливців із селища Червоних Лисиць.
Вони нерішуче стояли осторонь і голодними очима дивилися на бенкет сусідів. Це були Ао, Улла і Вовча Ніздря. Чужі мисливці ще не встигли пристати ні до якого гурту тих, що бенкетували. Уамма поманила їх рукою. Каллі зачерпнув рогом рештки крові й почастував спочатку одного, а потім і інших. Ао встиг швидко оглянути всю групу.
Крім дорослих, тут було кілька дітей, високий Уа та його старша сестра Канда.
Ще минулої весни Канда перейшла жити в окрему землянку, де жили інші дівчата.
Канда була дуже гарна.
Ао не міг одвести від неї очей, поки вона не одвернулася, затуливши обличчя руками.
— Пий! — крикнув йому Каллі.
Він підніс Ао повний ріг, показуючи в усмішці свої міцні зуби:
— З нами ганяв — з нами пий! Будеш дужий, як олень.
Ао засміявся. Коли він випив, йому знову забагнулося глянути на красуню Канду. Та її вже не було. Закутавши голову хутряною накидкою, вона квапливо поверталася до селища. Хтось засміявся, і Канда пустилася бігти.
Всі інші зі сміхом продовжували бенкетувати.
Тепер переможці почали їсти м'ясо. Каллі і Тупу-Тупу кам’яними ножами вирізали м'якуш разом з ребрами і роздавали учасникам бенкету. Жінки отримали по шматку м'яса завбільшки з дитячу голову. Кожна з них хапала його спершу зубами, потім гострим кремінним ножем відпилювала шматочок перед самісіньким носом. Так само робили підлітки й діти. Деякі підсмажували шматочки м'яса на розжареному у багатті камінні.
Чоловіки-мисливці насамперед накинулися на кістки з мозком всередині. Спершу вони обгризали з них м'ясо, а тоді міцними ударами каменя розбивали кістки, усередині яких містився ніжний теплий жирний мозок.
Мозок для них був більше, ніж звичайні ласощі. Переможець не випадково з'їдає мозок. Люди гадали, що той, хто з'їсть мозок, матиме такі ж міцні ноги, як у оленя, і його швидкість, його уміння ходити по болотах, буде невтомний, перейме майстерність пізнавати ворога й знаходити вірну дорогу удень і вночі.
Дивовижно, скільки могла з'їсти людина кам'яного віку за один раз! Вона могла голодувати по кілька діб, та вже, коли м'яса було доволі, вона поглинала його цілі гори.
Жителі селища Чорнобурих та їхні гості із селища Червоних Лисиць бенкетували до заходу сонця. Вони ковтали сире тепле оленяче м'ясо, поки їх не почало хилити на сон.
Вгамувавши голод, почали розходитись по землянках. Дехто — так і лишився спочивати на місці бенкету.
ЗАПРОШЕННЯ НА СВЯТО
Ще в самий розпал бенкету до Ао та Улли підійшла Каху. Каху була весела. Очі її всміхалися. Кілька разів вона ворухнула товстими губами, ніби силкувалася щось сказати, та не знаходила слів. Раптом вона ткнула в груди спочатку Уллу, потім Ао, беззвучно засміялась і пішла далі. Потім повернулася і вищирила криві передні зуби.
— Клич Червоних Лисиць! — сказала вона.— Їжі багато, звірам дістанеться — песцям і тому, хто любить мед. Клич своїх. Разом ганяли — разом і їстимемо!