Тільки-но Ао закінчив малюнок, як усі троє швидко відскочили. Очі їхні були широко розкриті, щелепи міцно стулені, пальці судорожно, з силою стискали короткі списи, м'язи ніг і всього тіла напружені, як струни.
Вони повільно відступали назад, щоб бути якнайдалі від кручі; там перед ними стояв хумма — живий, кошлатий, страшний.
Мисливці опустилися на коліна: Ао і Улла — по боках, Вовча Ніздря — посередині, за статуеткою. Тут вони були в цілковитій безпеці: їх оберігала чаклунська влада Матері матерів, покровительки їхнього селища, могутньої заклинательки ворожих сил і невидимої супутниці всіх їхніх небезпечних полювань.
Усі троє встромили в землю вістрям догори свої списи й ницьма припали до землі; потім схопилися на ноги й завели протяжної пісні. Під монотонний мотив почався мисливський танок. Вони походжали один за одним навколо списів, згинаючи через кожні три кроки то одне, то друге коліно.
І пісні, і танок не були для них розвагою. Це — заклинання. Як вони гадали, заклинання мало принести їм мисливську удачу. Слів у пісні було мало. Проказувалися вони нібито від імені статуетки, від імені самої Ло — Матері матерів роду Червоних Лисиць:
Мисливці плеснули в долоні й схопилися за списи. Хумма стояв перед ними живий, кошлатий і піднімав до неба свій жахливий хобот. Але тепер він був уже їм не страшний. Мати матерів приборкала його. Вона заворожила його своїми чарами. Вона зв'язала його силу. Тепер він не міг і кроку ступити від тієї стіни, на якій був намальований. Мисливці набрали по жмені піску й почали жбурляти в страховисько. Вони намагалися поцілити в те місце, де Ао зобразив очі — обоє на одному боці.
Навіщо вони це робили? Потрібно було засліпити хумму, щоб він не міг бачити мисливців.
Після цього Ао підкрався до хумми й швидко обвів тупим кінцем списа рису навколо засліпленого звіра. Коло означало пастку або, можливо, чарівну силу, яка змикається навколо звіра. Як тільки коло замкнулося, мисливці знову заспівали своє заклинання. Вони довго-довго кружляли, присідали й підстрибували.
Нарешті танок-заклинання скінчився. Мисливці по черзі втикали списи в переможеного хумму. Один спис пробив око, другий — серце, третій — живіт. Цим усе чаклування завершилося. Воно віддавало хумму в цілковиту владу мисливців. Вони вірили, що тепер хуммі від них не втекти. Хто може відняти у них уже заворожену чаклуванням здобич? Хіба що тільки якесь чуже, ще сильніше слово стане на їхньому шляху і зруйнує чаклунську владу Матері матерів.
Найважливіше для успіху було зроблено. Тепер можна йти далі. Та спочатку мисливці сіли відпочити. Пісні, танці та заклинання стомили їх. Піт рясно котився по їхніх обличчях. Серце калатало, руки й ноги тремтіли. Вони щойно пережили почуття, ніби й насправді витримали боротьбу зі страховиськом та перемогли його. Всі троє важко дихали і втирали долонями змокрілі лоби. Потім вони дістали з-за пазухи запаси їжі й заходилися їсти. Це були великі шматки м'яса молодої сайги.
Кожен тримав великий шматок м'яса в лівій руці, а в правій — тонку кремінну пластинку з гострим краєм; вони вгризалися міцними зубами в м'ясо, а потім кремінним лезом відрізали шматочок перед самісінькими зубами.
Іноді їм вдавалося одразу відкусити шматок, але частіше вони досить довго перепилювали волокна м'язів і сухожилля своїми осколками кременю. Їли багато. Треба було вгамувати голод, заспокоїтись і зібратися з силами, щоб далі шукати здобич.
Стежка мамонтів привела їх до самої річки. Нараз Вовча Ніздря зупинився. Проти гирла яру стелилася піщана обмілина. Всю її перетинали свіжі сліди цілого стада мамонтів. Тут хумми пили, купались, обливали один одного водою, посипали собі спини піском, а слонихи годували важких і вайлуватих слонят. То тут, то там на обмілині виднілися купи кізяків.
— Хумми пили воду,— сказав Ао й плеснув по плечу Вовчу Ніздрю.
Ніздря засміявся. Він пригадав слова заклинання: