Тупу-Тупу зайшов з підвітряного боку, щоб іскри та пахучий дим летіли на «звіра». Оглушливий регіт гримнув на галявині, коли Вовча Ніздря став навкарачки і кумедно побіг від нього по-ведмедячому до узлісся.
Так почався день весняних ігор. Спочатку грали у ведмедя, в полювання на різних звірів та птахів. Потім два мисливці — Суомі і Хоху — з дерев'яними рогами на голові танцювали буйний танок зубрів у бійці. Вони билися рогами, штовхалися й ревли один на одного, наслідуючи ревіння диких биків.
Під кінець почали грати в полювання на оленів. Чоловіки були мисливцями, жінки — оленями. Гра полягала в тому, щоб од узлісся загнати «оленів» у «загін», тобто в прохід між двома землянками. «Олені» намагалися втекти якнайдалі в ліс; мисливці бігали слідом за ними і гнали їх до умовленого місця.
У лісі вже темніло, коли ватага молоді, в якій були Ао і Улла, вислідили серед кущів гурт дівчат і жінок, що там заховалися. Мисливці почали заходити з тилу, щоб відрізати своїх «оленів» від лісу. Жінки помітили їх і з вереском кинулися врізнобіч. Ао більше за всіх захоплювався грою. Він швидко оббіг галявину, щоб забратися глибше в лісові хащі та відрізати шлях «оленям». Він знав, що сюди побігла Канда.
Раптом Ао помітив темну постать кремезного мисливця, який ховався за кущем і, пригнувшись, стежив за тим, що відбувається на лужку.
У цей час двоє дівчат, тримаючись за руки, вибігли на середину галявини і, перешіптуючись, зі сміхом наблизилися до куща. Тієї ж миті з-за нього вискочив кремезний мисливець і, перш ніж вони встигли обернутися, схопив одну з дівчат і закинув її собі на плече. Дівчина несамовито заверещала і почала вириватися з чіпких рук.
— Уамма! Уамма! — кричала вона, і непідробний жах було чути в її крику.— Люди, рятуйте! Тут чужі! Рятуйте Канду! Уамма! Уамма!
Мисливець повернувся й швидко побіг зі своєю ношею, але не до селища, а в глибину лісу.
Ао зрозумів, що це не гра, а справжнє викрадення.
Кров ударила йому в голову. Ошаліло кинувся він напереріз напасникові і, перш ніж той устиг збагнути, Ао сунув йому під ноги свого списа. Товстун перечепився і важко гепнувся на землю.
Визволена Канда, як вихор, майнула до селища, а її викрадач, по-звірячому рикаючи, схопився на ноги й пустився бігти.
Ао наздогнав його і вдарив списом у праве плече. Товстун завив пораненим вовком.
— О-о! Ой! — лементував він.— Куолу вбивають! Куолу!
Куолу! Де він узявся?
Тільки тепер Ао збагнув, на кого напав він у лісових сутінках. На самого чаклуна!
Та замість страху його пойняло тільки шалене бажання ще раз і ще вдарити кривдника Канди. Та й як можна боятися ворога, хоч би хто він був, коли той боягузливо втікає з поля бою!
Проте, почувши ім’я Куолу, молодий мисливець на мить затримався на місці, і Куолу встиг гулькнути в кущі. Із заячою спритністю пробіг він до кручі, що була тут дуже близько. Не довго думаючи, він стрімголов скотився вниз крутим схилом, здіймаючи цілу хмару піску й куряви.
Ао зупинився на краю і згори погрозив списом втікачеві, що якимсь чудом умудрився не скрутити собі в'язи і не поламати ребра.
— Видра! — крикнув йому навздогін найзневажливіше слово, яке він знав.
ЩО СНИЛОСЯ АО
Тієї ночі Ао довго не міг заснути. Йому здавалося, що жаринка з багаття влетіла йому в груди. Там щось загорілося і пече його вогнем. У вухах і досі лунав розпачливий крик Канди:
— Уамма! Уамма!
Кров кипіла в ньому, коли він згадував погоню за Куолу, його звіряче виття і свою несподівану з ним сутичку. Чи впізнав його чаклун у вечірніх сутінках?
В його мозку спалахували й гасли іскри. Слів не було. Пізно поринув він у тяжку, неспокійну дрімоту. В землянці було душно й тісно, бо разом з Чорнобурими спали дванадцятеро гостей — мисливців Червоних Лисиць. Лежали всі покотом на оленячих шкурах. Над ранок йому приснилася Канда. Він бачив, ніби вона сидить у яру, біля струмка. Сидить безтурботна і не знає, що от зараз прийде Куолу й викраде її.
Ао мусить врятувати її. Ось він уже спускається в яр. Він поспішає, біжить, він уже близько. Ао хоче наблизитися до Канди, але в цю мить величезний кошлатий ведмідь вискакує з-за кущів і стає між ними.
Ведмідь дивиться на нього злобно, спинається дибки, йде йому назустріч. Очі в нього хитрі й злі, як у Куолу.
Ао хоче бігти і не може. Ноги наче спутані. А страховисько все ближче, ближче...
Ао скрикнув і прокинувся. Весь він обливався потом, а серце калатало, як у птаха, затисненого в кулак.