Багряні квіти кущуватого ломикаменя росли тісною купкою на південному схилі купин, і по них легко можна було відгадати, де північ, де південь, навіть у ті дні, коли важкі сірі хмари закривали вдень сонце, а вночі зірки.
Дедалі частіше серед лісу почали траплятися торфовища. Вони були або зовсім безлісі, або на них подекуди гибіли покручені деревця. На сухіших місцях землю вкривали повзучі стебла карликових берізок. Часто цих стебел не було видно, бо їх вкривав густий мох, з якого стриміли тільки жмутки тонких гілочок, густо всіяних листям. Воно було дуже дрібне, не більше за ніготь мізинця. Але так само, як і в справжньої південної берези, по краях зубчасте. Розтерши пальцями листочок, можна було відчути такий самий терпкий запах берези.
Нарешті дерева почали траплятися лише на берегах річок. Часто зустрічалися то болота, порослі осокою, то моховики. На одному кущі росли водночас і білі квіти, і червоні недостиглі ягоди, і ніжні приємні на смак зрілі плоди жовтого кольору. Втікачі наїдалися їх донесхочу. Навіть маленький Курру вже віддавав перевагу ягодам і дедалі рідше вимагав молока.
Незабаром річка звузилася. Береги понижчали. По ярах лежали кучугури снігу. Часто попадались великі й малі озера.
На озерах майже скрізь юрмилися табуни диких качок і гусей. Величезні північні гагари пірнали то там, то тут або, зненацька знімаючись з води, швидко пливли гладенькою поверхнею, з криком били по ній дужими короткими крильми й важко злітали.
Люди вражено дивились на цю безлісу рівнину. По тундрі блукали стада оленів. Вони недарма влітку йшли на північ — тут їм це дошкуляли мошва та комарі, і тут вони вдосталь наїдалися листя та ягід. Між купинами світлими плямами білів оленячий мох.
Мисливці щодня поверталися до стійбища з багатою здобиччю. Поповзом скрадаючись, вони підстерігали звірів у кущах біля водопою і часом заходили далеко від Великої річки. Втім, вона вже давно перестала здаватися їм великою.
Жінкам доводилося нести важкі сувої хутра, а їх все більшало з кожним переходом. Зате вночі хутра рятували їх від холоду та холодних туманів. Багаття запалювали сухим галуззям.
Якось вони попали в горбисту торфяну тундру. Купини-горбки, немов високі курені, були розкидані по всій рівнині. Зверху купини вкривали сухі лишайники та білі квітки морошки. Пробиратися між ними було важко. Нарешті мисливці ще здалеку помітили голубе озеро й поспішили до нього, щоб швидше вийти з безплідних і мертвих горбів.
Після довгого й виснажливого переходу вони опинилися у вологій низині озера, оточеного широким кільцем зеленого верболозу, і тут сіли відпочити. Раптом Улла штовхнув Вовчу Ніздрю і показав пальцем кудись у далечину, там вони помітили інші «горби», що перед їхніми очима ворушилися, переходили з місця на місце.
— Хумми! — шепнув Ао.
Справді, це були мамонти. Вони повільно простували за течією вузенької річки, порослої корявим чагарником. Річка була настільки вузька, що тільки смужка прибережного верболозу позначала її звиви. Хумми ламали хоботами гілки й клали їх у свої ненажерні роти. Широкі вуха ворушились і настовбурчувалися. Слонята то спускалися у воду, то вилазили на берег.
— Це вони! Вони! — шепотів Улла, приглядаючись до стада.
Йому здавалося, що він упізнав велетенського старого самця, якого переслідував із запаленими ялиновими гілками.
Вовча Ніздря захоплено дивився на кошлатих велетнів. В ньому спалахнула пристрасть природженого мисливця.
Хумми — це ж не просто здобич. Це найкраща здобич, яка тільки може бути! Один хумма в пастці — і сите все селище! І не один день, а багато-багато днів. Місяць народиться, стане товстим, схудне й помре. Он скільки днів будуть селищани ситі. Хумма — це гора м'яса. Його горб — гора жиру. Його шерсть — гора шерсті. Мисливці плетуть із шерсті міцні мотузки, сильця на птахів, прив'язи для пасток на горностаїв. Бивні хумми — кістяні колоди. З них виготовляє Тупу-Тупу кинджали, ножі, голки, а умілець Фао — чудові прикраси, застібки до одягу, зображення Матері матерів. Та чого тільки не зробить з них вправний різьбяр! А серце? Хто з’їсть серце хумми, сам стане як хумма. Ніякий звір не подужає його. І чаклун Куолу буде безсилий чинити зло. Лихе око втратить силу. Злий вітер не принесе шкоди. Мисливцем серед мисливців стане той, хто переможе хумму. Про нього співатимуть пісень люди Великої річки. А ребра? Ребра просякнуті жиром. Вони горять, як дрова.
Втікачі жадібно дивилися на мамонтів. Уа тремтів від нетерпіння. Ніздря облизувався. Ао і Улла міцно стискали списи.