Нашвидкуруч прикидали м'ясо хмизом і поквапливо рушили до річки зі своєю здобиччю. Нараз Ао зупинився:
— Кричать!
Усі завмерли на місці. За мить по водяній гладіні виразно долинув здалеку розпачливий жіночий крик.
— Кричать! Кличуть! Тривога!
Кинувши м'ясо під кущ ліщини, мисливці вихором подалися до стійбища.
НЕСПОДІВАНІ ГОСТІ
У стійбищі нікого не було. Вогнище догоряло. Трава скрізь витоптана. Курінь напіврозвалений. Хутра розкидано, частина їх зникла.
Схоже було на розбійницький напад і боротьбу. Не було ні жінок, ні дитини.
— Звірі! — прошепотів Уа.
— Люди! — відповів Ніздря.
— Сліди, — сказав Улла і підняв із землі хутряний ковпак, схожий на мішок з вирізом для обличчя.
— Чужий!
Це був багатий ковпак. Вправна рука обшила краї гарними торочками.
— Жінок нема! — сказав Уа.
Але в цю мить пролунав зляканий жіночий голос:
— Ао! Улло!
З кручі спускалася Балла. Вона кинулася до куреня і, плачучи, вибігла звідти:
— Забрали!.. Нема Курру!..
Вона вигукувала безладні слова. Важко було розібрати, що сталося.
А сталось ось що.
Канда і Цакку повернулися пізно. Балла смажила м'ясо. Раптом із кущів вискочив Куолу і з ним багато людей. Схопили Канду. Вона почала кричати. Балла кинулася бігти. За нею погнався якийсь чоловік. Вона втекла в ліс. Довго бігла, швидко... Все-таки її наздогнали; схопили за руки. Тут вона пізнала Каллі!
Каллі наказав їй сховатися і обіцяв обдурити Куолу. Він скаже чаклунові, що не міг її наздогнати.
Чоловіки зрозуміли: напали Чорнобурі і з ними Куолу. Як він дізнався? Хоче мститися? Скільки з ним Чорнобурих?
Балла показала п'ять пальців на одній руці, на другій три. Потім затрясла головою:
— Ні. Було темно... Злякалася... Ні! Балла не знає!
Вона заплакала. Ао шаленів від думки, що Канда в руках чаклуна.
— Арру! — вигукнув він бойовий заклик Червоних і Чорнобурих Лисиць.
В тому вигукові був і виклик на бій, і звернення до товаришів, і вияв мужності, і віра в близьку перемогу. Уа і Ніздря теж поривалися на пошуки викрадених жінок. Тільки Улла лишився стояти, опустивши руки. Він втягнув голову в плечі, наче над його головою уже занесено палицю ворога. Ао здивовано поглянув на товариша.
— Чорнобурих багато,— повільно промовив Улла.— П'ять! — він підніс руку, розчепіривши пальці.— Три! —підніс другу.— Червоних мало!
Балла гнівно глянула на чоловіка й розчепірила свої п'ять пальців.
— Балла теж візьме списа! Буде п'ять! Каллі не битиметься!
Очі її палали, як у дикої кішки.
— З ними Куолу... Він усе може...— шепотів Улла.
Ніздря нетерпляче тупнув ногою:
— Червоні підкрадуться, як ті, хто виє ночами. Вони уб'ють. Куолу. Куолу помре вві сні!
— Червоні були біля Великої криги. Вони їли серце хумми! — кричав Уа.— Нехай чаклун боїться Уа! Уа не боїться Куолу! Нікого не боїться.
Ці слова підбадьорили Уллу. Він підняв списа:
— Улла теж їв серце хумми. Він не боятиметься.
Балла ласкаво поглянула на чоловіка. Усі мовчки йшли по слідах ворогів. Іти треба було обережно. Ні шурхоту, ні розмов. Йшли довго. Нічні сутінки кожної миті густішали. Та ось попереду, біля самої води, блиснув вогник.
— Вони!
Десятеро очей жадібно вп'ялися в темряву. Пошепки радилися, що робити: обійти стороною, високим берегом, підкрастися і вистежити всіх.
Раптом із кущів до них ступила висока постать. Це був Каллі.
— Нехай Червоні не бояться Каллі! — прошепотів він.— Там Куолу! З ним іще п'ять і два.
Каллі всіх назвав на ім'я. Канда і Цакку там. Їх охороняють. Поганого їм не чинять. Пригощають, а вони не їдять.
Куолу сердитий: Балла втекла. Чому Каллі не привів її? Хотів убити його. Потім прогнав. Наказав шукати й привести Баллу. Якщо вона не прийде, уб’є Курру, спалить на багатті, а попіл кине в річку. Нехай Балла іде за дружину до Куолу, тоді він нічого не заподіє Курру.
Балла заплакала, затуливши обличчя долонями. Уа поклав їй руку на плече:
— Не плач, Балло! Уа не боїться Куолу. Він уб'є його.
Вовча Ніздря тільки зарикав і скреготнув зубами. Ао мовчки підняв списа, Каллі здивувався:
— От які! Чаклуна не бояться!
ЩО СТАЛОСЯ ЗА ЦЕЙ ЧАС У СЕЛИЩІ
Коли Червоні Лисиці з дружинами пішли з селища, Чорнобурі зраділи. Вони гадали, що втікачі пішли до Червоних. Куолу більше не гніватиметься на Чорнобурих.
Чаклун прийшов через два дні. Кричав, вимагав Канду, погрожував наслати лихий вітер. Йому показали порожні курені втікачів і сказали: