Каллі розповідав:
— Канда не боїться Куолу. Коли він схопив її біля вогнища, вона зірвала з нього ковпак і подряпала йому щоку. На стоянці він наказав прив'язати Канду до дерева. Коли Куолу підходить до неї, вона плює на нього й щирить зуби, як вовк. Куолу боїться її.
В цей час голосний сміх перервав розповідь Каллі. Ао весело стрибав на місці, плескав у долоні і, наче дитина, захлинався від радості:
— Канда! Канда! — вигукував він, і його ноги вибивали веселий танок.
Ніздря долонею затиснув йому рота й сердито зашипів:
— Мовчи! Почують!
— Канда не боїться! — сміявся Ао.— Вона їла серце хумми там, біля Великої криги.
— Всі їли! — додав Уа.— Куолу нічого нам не заподіє.
— І наша Мати матерів Ло сильніша за вашу Каху,— додав Вовча Ніздря.— Вона нам допоможе.
Каллі аж сяяв. Ао дістав статуетку Ло й поклав на землю. Всі Червоні Лисиці стали пошепки благати покровительку їхнього роду допомогти їм врятувати жінок.
— Тепер ходімо! —сказав Ніздря.
І всі шестеро почали спускатися з кручі.
В таборі всі спали; спали і вартові біля прив'язаних жінок. Із кущів тихо вийшов Каллі і наблизився до Куолу, який дрімав.
— Балла прийшла,— прошепотів він на вухо чаклунові.
Поміж двома кущами верболозу стояла й усміхалася Балла. Чаклун підвівся з землі й пішов до Балли. А вона, сміючись, відступала в кущі. Зненацька дужий удар по голові збив чаклуна з ніг. Це Уа вдарив його важким кийком. Куолу впав, але одразу ж підвівся. Він вихопив з-за паска кістяний ніж, схожий на веретено, і кинувся на юнака. Та в цю мить Ао і Вовча Ніздря з двох боків загнали в нього списи, і чаклун упав навзнак. Улла осторонь із жахом дивився на мовчазний поєдинок.
Що ж тепер буде? Відсохнуть руки у Вовчої Ніздрі, Уа, Каллі та Ао?
Ні! Руки не відсохли, і чаклунська сила нікого не вразила. Куолу був мертвий!
Каллі збудив Чорнобурих.
Все сталося так швидко, що ніхто нічого не чув. Улла і Ао кинулися розв'язувати полонянок. Балла схопила свого голодного Курру, який кілька годин висів у мішку на дереві.
Чорнобурі протирали очі. Вони спочатку нічого не могли втямити. А коли зрозуміли й побачили, що Куолу лежить і не дихає, почали кричати й сміятися. Всі раділи, немов з них звалилася кам'яна гора. Більше чаклун не мучитиме їх!
Вовча Ніздря наказав кидати у багаття сухі гілки.
Незабаром полум'я знялося високим снопом. Золоті іскри злітали вгору до самих верхівок ялин.
Чаклуна не можна було залишити, щоб він лежав, не можна ховати, як інших. За повір'ям, його тінь протягом року так само небезпечна, як і чаклун. Лише вогонь міг знешкодити його.
Коли вогнище розгорілось, Уа з Вовчою Ніздрею підняли чаклуна під руки й понесли до вогню. Тінь чаклуна тяглася за ним по траві. Вона була ще жива. Вона тріпотіла й ворушилася! Куолу жбурнули в саму середину багаття й закидали сухим хмизом.
Потім Каллі захоплено розповідав усім: він добре бачив, як тінь Куолу спалахнула, наче суха трава. Чаклун згорів разом зі своєю тінню.
Вітер підхопив дим і поніс його до Великої криги. Мисливці все кидали й кидали у вогонь гілки, а вогонь цілу ніч гоготів до верхівок ялин.
Коли зійшло сонце, від чаклуна лишився тільки попіл. Попіл кинули в річку, і вода понесла його вниз.
Червоні Лисиці і Чорнобурі довго сиділи навколо багаття.
ЗУСТРІЧ ГОСТЕЙ
Великий вапняковий камінь стримів із води. На тому камені стояв Тупу-Тупу з гарпуном. Він сам виточив із оленячого рога зубчате вістря гарпуна. Він робив його, як художник. Відточуючи наконечник, він промовляв ласкаві слова й просив знаряддя добре служити йому. Кожна річ любить, щоб з нею добре поводилися.
Може, Тупу-Тупу тому й зажив слави кращого майстра селища, що був ласкавий з речами. Еге ж, він знав слова й умів їх говорити. Через те й зброя, виготовлена його руками, була бездоганна.
Ось і тепер. Довга щука хотіла була непомітно прослизнути поміж двома каменями, але гарпун Тупу-Тупу блискавично прип'яв її до піщаного дна. Щука була важка. Тупу-Тупу ледве підняв її. Вона відчайдушно била хвостом і роззявляла зубату пащу. Риба рвалася і билася, та гарпун зробив свою справу: тримав її міцно. Пійману рибу Тупу-Тупу кинув на берег.
Відтоді як Куолу повів із собою вісім найсильніших мисливців, Тупу-Тупу майже не працював у своїй майстерні.
Крім нього, лишилося тільки п'ять мисливців. А в селищі було ще чимало людей: діти, матері, діди, бабусі і хвора Каху. Всіх їх треба було чимось годувати. Всі вони хотіли м'яса.