ВСЕ
Частина друга
* * *
завше боявся зустрічі немилосердної
з принцом серед пустелі вночі
чи ти мені голову зітнеш принце
світле дитя палахкучої крові
чи ти мені чуло в очі поглянеш
ген з того краю столу
чи ти мені очі вип'єш принце
грубі і невситимі
а чи із клаптиків порваних віршів
складеш картину
мого похапливого страху до тебе
я не троянда не лис не планета
я лиш пустеля у власній постелі
каптур ченця стіна ледь помітна
за мохом
завше боявся
боявся до дзвону коли плескав у долоні
боявся до дзвону і диму
як сигнальні багаття палив
боявся до гір що постали на видноколі
до люду що вимахуючи руками
все більшими
біг рятувати мене
від принца мене порятуйте —
для того цей вірш
від маленького принца —
ату його!
(«пустеля»)
* * *
карта стара світанкова
сухі чорнобривці
позначають місця битв
у яких здобули перемогу
світлу склянку води
п’ю поволі
несвідомо рахуючи шрами
виглядаючи сонця
що світило впродовж
столітньої війни
хтось торкає за плече —
здивовано повертаюсь —
зі своєю водою
сідає на підвіконні поруч
спалена Жанна д’Арк
із сухим чорнобривцем у косах
* * *
веселих свят — ідуть рубінові дощі
у пальцях кришаться на статуї
золоті гіпсові у грудневих парках
заснованих павуками — священними
що в них ми навчилися хресту-любові
веселих свят робота радісна паде
багатий дощ на слух звіряє
серця і повноцінність тютюну
старі фламандці підвечерюють
плодами кам'яними ти за ними
ідеш відлунений дозвіллям
коли й вино — не гріх
коли і гріх — вино
* * *
Я ще раз вип’ю крижаного чаю
дослухаю себе і вимкну маг
поему Чубая перечитаю
передивлюсь колекцію комах
липнева злива виліпить на сході
худеньку постать дівчинки-жони
чай закінчився а Грицько в труні
і пісенька остання — про Чорнобиль
і тільки ти лишилася мені
та ще комахи із уважними очима
що розглядають шрами на чолі
а потім пересмикують плечима
Неволя
на синій сосні на тонкій гіллі
збудовано дім бурштиновий
живе в ньому гадина —
тільки й того роду
дзиґарика має
у вікно ззирає
з синьої сосни з тонкої гіллі
тільки й того броду
тільки й того сліду
що гадина піде
прийде
піде
* * *
Нічого не знаю нікого не знаю
ніколи не живу
а як живу — то крадькома від самого себе
котрий все одно не живе тільки обсервує
і свідчить потім і свідчення ці — зрада
я сам зраджую себе — більше нічого і нікого
ніколи немає осені і літа немає ніколи
одна тільки ніч ніч буднів і свят
одна тільки ніч а потім кажуть буде смерть
смерть буде кажуть потім а ніч тільки одна
і всі сплять навіть колишні друзі сплять
навіть нинішні вороги яких собі погано уявляєш
попри їхню невідчепну реальність