задихаюся від дощу слухаю музику
дуже багато дощу дуже багато музики
споконвічний чай споконвічна цигарка
ніби ніколи уже закінчилося ніби мертві палять
Господи хоч би я вже прозрів
Господи хоч би я вже отямився
Господи
скільки ще можна подорожувати
прати єдину сорочку сушити її своїм тілом
скільки ще можна читати писати співати
коли ніч все одно одна ніч і не більше
коли пси і ті знаходять сяких-таких господарів
коли блудний син — і той повернувся зрештою
я — блудний син? а докази?
адже я не хочу повертатися і жерти м’ясо
адже я не хочу заздрості свого брата
адже я не хочу позувати художникові
котрий нічим не кращий за мене
і нічим не гірший він теж уже не живе
а ту дівчинку треба проклясти і забути
ні лише забути — її ім’я і очі найперше
а решта забудеться саме по собі
пам’ять осліпне безтямна
Господи
Господи хоч би я вже прозрів
і до війська тебе не заберуть більше ніколи
і нікуди тебе не заберуть комусь на поталу
це було дуже хитре і вірне рішення:
віддати мене мені назавжди на ніколи
Господи
хоч би я вже отямився — - — -
* * *
Летить пожовкле листя з верховин.
Уже ні сну не буде, ні покути,
а буде мати й буде син,
якому принесли цикуту.
До ранку так далеко, мов до раю.
Я п’ю, і мерзну, і палаю,
і знаю, що пізніше, за Дунаєм,
ти знайдеш іншого мене.
Люби мене, люби мене, люби,
той інший молодий — він не заброда,
напевно ще не розгубив
«святих небес пречисту вроду».
А я — ридаю у вогні,
і пропадаю у свободі,
і тільки ти одна мені, —
а решта ночі та негоді.
* * *
Він оселився у покинутому храмі і писав.
Серед ночі приходили;
одних він знав з Европи,
а інші… врешті, може, просто миші?
Одна була приручена; відтак,
читала вголос Бо Цзюй-і або Лі Бо,
— він слухав неуважно, бо ті вірші
були не з Трої й не горіли у вогні,
який палав і ледве стримувався в ньому
зусиллям волі, що дорівнює неволі;
вона цього не помічала; він терпів.
Зерна в довколишніх полях було доволі.
Пробудження
Повертається зір
повертається слух
повертається свідомість
чиста як вранішній сніг
Бог переміг
я ніколи не думав
що поразка може бути
такою бажаною
так довго очікуваною
такою здійсненною
може це тому
що я й не вірив ніколи
по-справжньому
так як оце тепер
уранці
запалюючи
нову сиґарету
замість свічки
дістаючи новий аркуш паперу
чистий ніби здобута поразка
ніби повернена свідомість
так-так — ніби вранішній сніг…
* * *
І чи було те літо що вимагало птахів
закинувши свою патлату голову
кудись у верховіття —
у недосяжні руки
І чи розказували двічі
історію дахів??
за валом продають моря
разом з ваалом
І чи журились як вінчалася земля
в своїх нуртуючих соборах
при ксьондзах та своєму ритуалові
при нетутешніх глядачах отам —
за валом голубим
де списи прапори й вітрила
де літо на білесеньких ослонах
барвисте доміно розклало?
А над червоними дахами Бог розгортає
недочитаний кобзар
зерна бджоли і ранку
1980
* * *