Напевне, саме тому на початку програми камера, що висить на операторському крані в «Студії-3», показала всіх учасників обговорення згори, а потім стала повільно опускатися, завмерши великим планом на ведучому передачі, Одді Г. Дюбваді. І той, як завжди, відірвався тієї миті від паперів і зняв окуляри для читання. Напевне, таким був задум режисера, напевне, він чи вона хотіли таким чином створити враження, що новини тут обговорюються просто з жару, що Г. Дюбвад ледве сам устиг їх прочитати.
У Одда Г. Дюбвада було густе, коротко пострижене волосся, сиве на скронях, і характерне сорокарічне обличчя. Він виглядав на сорок і у свої тридцять, і у п’ятдесят. У Одда Г. Дюбвада був ступінь кандидата соціологічних наук, аналітична, інтелігентна манера вести розмову і явні таблоїдні здібності. Але не це, вочевидь, не це стало вирішальним для керівництва каналу, коли воно вибрало саме його ведучим дискусійної програми, а та робота, яку Одд Г. Дюбвад робив половину свого свідомого життя як ведучий новин. Ця робота полягала здебільшого в тому, щоб зачитувати готові тексти з правильною інтонацією і виразом обличчя, в правильному костюмі і з правильною краваткою, і, вочевидь, інтонація, вираз обличчя і краватка Дюбвада виявилися до такої міри правильними, що забезпечили своєму носієві вищий рівень довіри, ніж будь-якій іншій людині з нинішніх мешканців Норвегії. А високий рівень довіри — це саме те, що необхідно тому, хто веде програму на кшталт «Вечірньої редакції». Як не дивно, бездоганності іміджу Одда Г. Дюбвада тільки посприяли його неодноразові зізнання в тому, що він обожнює свої рейтинги і що на редакційних нарадах саме він, а не керівництво каналу, просував найбільш комерціалізовані проекти. Одд Г. Дюбвад бажав чути від своїх гостей висловлювання провокаційні та хвилюючі, а не усілякі там сумніви, міркування і неоднозначні думки, більш доречні в газетах.
На питання ЗМІ його незмінною відповіддю було:
— Чи варто доручати дискусії про королівську родину, названих дітей у гомосексуальних сім’ях і зловживання страхових компаній якимось несерйозним діячам, коли ми можемо обговорити все це у «Вечірній редакції»?
«Вечірня редакція» мала безсумнівний успіх, а Одд Г. Дюбвад був зіркою. Тобто зіркою такої величини, щоб після гучного скандалу і не менш гучного шлюборозлучного процесу дозволити собі одружитися з однією з юних зірок жіночої статі з того ж каналу.
— На сьогодні у нас дві теми, — промовив він голосом, що вже трохи вібрував від стримуваного смакування, проникливо дивлячись з екрана. — У першій частині програми ми підіб’ємо підсумки однієї з найкривавіших драм за всю історію Норвегії. Після місяця напруженої роботи поліція стверджує, що зуміла нарешті звести докупи всі лінії так званої «Справи Граафа». Вона включає в себе вісім навмисних убивств. Чоловік, задушений у себе на фермі в околицях Елверума. Четверо поліцейських, збиті на смерть викраденим трейлером. Жінка, застрелена у себе вдома в Осло. Поки нарешті головні дійові особи не застрелили одне одного в тонсенхагенському будинку. Останній епізод було, як відомо, зафіксовано на відео завдяки тому, що в будинку було встановлено систему автоматичного спостереження, і ці кадри встигли обійти увесь Інтернет за останні тижні.
Тут Г. Дюбвад додав пафосу:
— Та окрім усього зазначеного, у центрі цієї дивної історії виявилося всесвітньо відоме полотно Пітера Пауля Рубенса. Картина «Полювання на калідонського вепра» зникла після Першої світової війни і вважалася безповоротно втраченою. Поки нарешті чотири тижні тому не знайшлася… — Г. Дюбвад навіть затнувся від захвату: —…в норвезькому сільському туалеті!
Тут Одд Г. Дюбвад був вимушений зробити проміжну посадку, перш ніж знову шугнути вгору.
— У нас у студії сьогодні гість, який допоможе нам дістатися суті цієї гучної історії. Бреде Сперре…
Г. Дюбвад витримав крихітну паузу, що була сигналом режисеру в апаратній перемкнутися на другу камеру. Оператор обирає план у три чверті, і камера наїжджає на єдиного гостя у студії, високого привабливого блондина. Дорогий костюм публічного чиновника, сорочка із розстебнутим комірцем, перламутрові ґудзики — все, напевне, продумано стилістом з «ELLE», з яким Сперре трахається потайки — чи майже потайки — від усіх. Тепер уже жодна телеглядачка не перемкнеться на інший канал!
— Як співробітник КРИПОСа ви очолили розслідування цих восьми убивств. У вас за плечима майже п’ятнадцятирічний досвід поліцейської роботи. Чи стикалися ви у своїй практиці із чимось подібним?
— Усі випадки різні, — сказав Бреде Сперре із невимушеною самовпевненістю.
Не обов’язково бути провидцем, аби здогадатися — пам’ять його мобілки зараз буде заповнена есемесками. Жінка, яка цікавилася, чи він самотній, і хоче випити кави із цікавою людиною, мати-одиначка, що живе на околиці Осло, має машину і купу часу на тому тижні. Молодий хлопець, якому подобаються дорослі рішучі чоловіки. А хтось пропустив вступ, перейшовши одразу до справи і надіславши своє фото. Найбільш вдале: чарівна посмішка, щойно від перукаря, святкова сукня із відповідним викотом. Можна і без обличчя. Чи без сукні.
— Та ясна річ, восьмеро вби-их — таке у нас буває не щодня, — додав Сперре. I уточнив, відчувши, що сказане звучало дещо зневажливо. — Не тут, і не в країнах, з якими нас зазвичай порівнюють.
— Пане Бреде Сперре, — сказав Г. Дюбвад, який ретельно ставився до того, щоб кілька разів повторити ім’я гостя на початку передачі, аби воно міцно зафіксувалося у пам’яті глядачів. — Ця історія викликала міжнародний резонанс. Але ж подібний резонанс викликано не стільки загибеллю вісьмох людей, скільки тим, що ключову роль у всьому цьому зіграла всесвітньо відома картина?
— Можливо, у всякому разі ця картина досить відома мистецтвознавцям.
— А тепер її можна сміливо назвати всесвітньо відомою! — перебив Одд Г. Дюбвад і спробував піймати погляд Сперре, можливо, для того, аби нагадати те, що вони обговорювали перед початком програми: вони — команда, яка має працювати злагоджено, аби розповісти публіці сенсаційну історію. Адже заниження славетності картини автоматично знижує сенсаційність!
— Що б там не було, картина Рубенса виявилася ключовим моментом, коли КРИПОС, за відсутності вцілілих у цій трагедії жертв та інших будь-яких свідків, зумів скласти докупи усі частинки цієї головоломки. Хіба не так, пане Сперре?
— Саме так.
— Остаточні результати вашого розслідування буде опубліковано завтра, та чи не могли б ви вже тепер трішечки розповісти нашим телеглядачам про справу Граафа, як усе відбувалося, від початку до кінця.
Бреде Сперре кивнув. Але замість того, щоб заговорити, підняв склянку з водою і відпив ковточок. Г. Дюбвад широко посміхнувся у правий край екрана. Можливо, вони обидва заздалегідь обговорили цей маленький фокус, цю паузу, яка примусить глядачів підсунутися на самий краєчок дивана і напружити очі та вуха. Чи Сперре сам підхопив режиcуру?
Поліцейський чиновник поставив склянку і вдихнув:
— Перед тим, як почати роботу у КРИПОСі, я, як ви знаєте, працював у Відділі пограбувань, де, зокрема, роз-лідував численні випадки викрадення художніх ціннос-ей, що траплялися в Осло впродовж останніх двох років. Однаковий почерк указував на те, що за цим стоїть певна злочинна група. Уже тоді в наше поле зору потрапило охоронне агентство «Три-поліс», оскільки більшість будинків, де сталися пограбування, було оснащено саме цією системою захисту. І тепер ми знаємо, що один з тих, хто стояв за крадіжками, працював якраз у «Триполісі». Уве Чикерюд мав доступ до ключів від помешкань і, окрім того, міг відмикати сигналізацію. Вочевидь, той самий Чикерюд знайшов спосіб стирати повідомлення про ці відключення із журналів комп’ютерів. Ми вважаємо, що сам Чикерюд і здійснив більшу час-ину викрадень. Але він потребував людини, що розбирається у мистецтві, яка могла б, спілкуючись з іншими знавцями в Осло, отримувати інформацію, де зберігається та чи інша картина.