Якось, шукаючи щось у своїй валізі, Вацлав надибав губну гармонію. Ото була знахідка! Вацлав умів грати багато пісеньок і вечорами розважав усіх своєю нехитрою музикою.
У наших мисливців були, звичайно, й книги. Дядечко Франтішек пильно стежив за тим, щоб Єнік і Вацлав не забували вивчати іспанську мову. Незабаром, однак, виявилося, що вони навчилися якоїсь мішанини іспанської та індіанської мов; це ще раз підтвердило давню істину: практичне використання мови має безсумнівну перевагу перед нудним студіюванням її з підручника.
Минав уже восьмий тиждень перебування мисливців у таборі, коли це одного дня дядечко Франтішек звелів «зніматися з якоря», як кажуть моряки, й лаштуватися в дорогу далі на південь. Здійснити цей задум було нелегко: про те, щоб подорожувати далі пралісом на возах, не могло бути й мови.
Тому-то мандрівники так зраділи, коли, повернувшись з лісу, побачили в хатині дорогого гостя, який допіру приїхав сюди.
Дон Фернандо Альварес не забув про своїх європейських друзів і разом з пастухом вирушив до табору, щоб довідатися, чи не може стати їм у пригоді. Гість та мандрівники сердечно потисли один одному руки — і запитання посипалися градом.
Із запасів мандрівників та щедрих дарів дона Фернандо швидко приготували багату вечерю. Пастух, дізнавшись, що обидві його собаки вже добре показали себе, аж засяяв од радості.
— В нашому ранчо всі живі та здорові й сердечно вітають вас, — мабуть, уже вп'яте повторював ранчеро. — Ми щодня згадуємо про вас, а надто жаліємо в дощову погоду, бо ця халупа не може вам правити за зручне й надійне сховище! Це ж не ранчо!
Наші друзі поквапливо запевнили бажаного гостя, що вони теж вдячно згадують усю його милу родину, а Єнік попросив передати обом дочкам ранчеро найкращі побажання. Він дуже хотів би подарувати їм на згадку щось вельми гарне… Правда він мав опудало куруку, але пообіцяв його вже своїм батькам. Єнік вирішив, що коли йому ще раз пощастить підстрелити якогось гарного птаха, то він неодмінно пошле його як дарунок до ранчо.
Наступного дня дон Фернандо захотів оглянути кількатижневу здобич мисливців і був страшенно здивований та розчарований, коли йому показали зів'яле листя та пожовклі бульби.
— Вони ж згниють, перш ніж ви дістанетеся до моря! — мовив він. — І варто вам було марнувати сили заради цього жовтого ії зів'ялого бадилля!
Дядечко Франтішек лише всміхнувся.
— Любий друже, ці жовті, побабчені кореневища дуже живучі, можете мені повірити. Навіть далека подорож через океан їм не зашкодить, я вже про це подбаю. А в Англії на них чекає чудовий догляд, який їх воскресить. У теплицях, де підтримується належна температура, їх вчасно поливатимуть; у землю їм дадуть дрібно потовченої цегли й трохи гною. Вологе повітря й рівномірне тепло відновлять їхні сили. Ох, коли б ви побачили, як вони відродяться! Я розраховую, що в січні або лютому наступного року на них уже виростуть нові пишні квіти. Цієї хвилини нетерпляче жде містер Гау, адже тільки тоді він зможе пересвідчитися, чи пощастило нам знайти новий або принаймні якийсь рідкісний вид орхідей.
— Дивина та й годі… — знизав плечима дон Фернандо. — Бавовна, індиго, червоне дерево, дорогоцінні метали, кава, прянощі й усілякі інші корисні речі — це я ще розумію. Але щоб люди їхали в джунглі лише по квіти, це мене справді дивує.
— І все ж таки англійці, німці, французи, а останнім часом і північні американці споряджають великі експедиції саме по квіти, — заперечив Франтішек. — І цим експедиціям іноді щастить зробити дуже цікаві відкриття! Звичайно, в Центральній Америці, зокрема в Мексіці, важко знайти щось нове, бо наші земляки Генке і Резл — а цьому особливо щастило — вже визначили багато нових видів цих рослин.
Це дуже зацікавило Єніка — він згадав, що часто бачив ці імена в теплицях містера Гау.
Приходячи до Франтішка, Єнік не раз читав написи на дощечках, прикріплених до кошиків з вазонами. Так, Генке і Резл — ці імена траплялися там дуже часто, але Єнік і гадки не мав, що то імена двох його співвітчизників та мандрівників, які вперше визначили багато нових видів орхідей.
Потім докладно обговорювали план дальшого просування експедиції. Франтішек сподівався, що знайде в Петенській улоговині рідкісні види орхідей, які люблять рости в низинних місцях. Крім того, він мав надію, що на відногах Кокскомбських гір, найвища вершина яких сягає 3700 метрів над рівнем моря, їм пощастить виявити нові види гірських орхідей.