Побачивши, що він таки дуже відстав од каравану, Єнік хотів уже був кинутися наздоганяти інших, як раптом відчув на своєму плечі чиюсь руку й здригнувся.
Літній індіанець, робітник з ранчо, пішов поруч Єніка й шепнув:
— Перекажи своєму великому сильному братові, що перед нами тут уже пройшло багато людей, індіанців. Сана, мабуть, лиха людина… Але ти не викажи мене!
Не встиг Єнік опам'ятатись, як індіанець щез у лісових заростях і на хлопців оклик застережливо цитькнув.
Єнікової втоми немов і не було. Він швидко пішов уперед, розшукуючи дядечка. Індіанець, їхній друг, помітив щось підозріле, значить, усім їм загрожує небезпека! Проти них замислили щось лихе! Треба якнайшвидше повідомити про це дядечка Франтішка!
Наздогнавши незабаром Франтішка, Єнік поквапливо переповів йому свою розмову з індіанцем. Здавалося, ніби новина ця зовсім не стривожила дядечка Франтішка.
— Розумна людина завжди пильнує й мовчить! — озвався він і звелів Єнікові нічого не казати про це Вацлаву.
На першому ж привалі дядечко Франтішек спитав, чи довго ще Сана думає вести караван на захід.
— Адже Петенське озеро лежить на південь од нас, — сказав він, — і далі йти в обхід нема рації; ліс став уже набагато рідший.
— Ми йдемо прямо до озера, — заперечив Сана, вперто показуючи рукою на захід.
Дядечко Франтішек знову повторив, що озеро — на півдні, в тому напрямі — і він показав рукою.
— Хто тобі таке сказав? — ображено мовив Сана. — Дорогу туди знаю лише я.
— Ніхто нічого мені не казав, — спокійно відповів дядечко Франтішек. — Ти не розумієшся на карті й не знаєш, що ось ця засклена коробочка завжди говорить мені тільки правду. Отже, завтра ми повертаємо на південь. Або ти поведеш нас прямо, як слід, або ми підемо самі. Кордон Гватемали, безсумнівно, залишився вже позаду, й ми можемо зустрітися з лісорубами, які рубають тут ліс.
Сана не на жарт образився й, насупившись, відступив. Дієто перелякано глянув на Єніка, який спирався на рушницю.
— Сьогодні ми не підемо далі ані на крок, — несподівано вирішив Франтішек. — Навряд чи знайдемо де зручнішу поляну. Розіпніть шатро й розпаліть багаття! Сьогодні нам не зашкодить дещо триваліший відпочинок.
Всі були задоволені, крім Сани, який явно засмутився. Індіанці з ранчо гадали, що то його розсердила суперечка з «доном Франтішком».
Поляна, велика, наче міський майдан, була оточена з усіх боків деревами. Такі природні поляни, більших або менших розмірів, трапляються в джунглях досить часто. Вони утворюються внаслідок різних причин: або навколишні дерева ламає буря, або органічний склад самого грунту несприятливий для їхнього росту.
Гігантська Петенська западина виникла внаслідок землетрусу, викликаного найімовірніше вулканічною діяльністю. Найглибша частина западини наповнилася джерельною й дощовою водою, яка швидко ринула в цю гігантську воронку. Так утворилося озеро.
Чи далеко ще до цього озера, наші мисливці за орхідеями не знали, але що Сана веде їх зовсім не в тому напрямку, Франтішек нітрохи не сумнівався. З повідомлення літнього індіанця він зробив належний висновок.
Франтішек розумів, що від індіанця більш нічого не довідаєшся: індіанець сказав тільки те, що хотів, — застеріг їх. Тому, щоб не викликати в Сани ніяких підозр, Франтішек вирішив спочатку розладнати його плани передусім цим несподіваним привалом, а потім і зміною напрямку.
До ночівлі мандрівники приготувалися ще завидна: розіп'яли шатро, назбирали хмизу. Люди відпочивали, пустивши пастися стомлених тварин.
Єнік не міг більше таїти од Вацлава своєї таємниці й пошепки сказав йому, що старий індіанець з ранчо не довіряє Сані й що в лісі, неподалік каравану, ховається багато чужих індіанців.
Тим часом ліс непомітно огорнули сутінки, й він почав пробуджуватися до свого нічного життя. Вацлав і Єнік сиділи неподалік шатра. У вечірній темряві спалахнули багаття, і легкі стовпи диму здійнялися в небо, на якому висипали перші зірки. Стомлива спека потроху спадала, й люди з полегкістю відчули ледь помітний подих свіжого вітерця. В'ючаки, що паслися поблизу, радісно зафоркали, вітаючи вечірню прохолоду. А шум у лісі дедалі зростав. І хоч Вацлав та Єнік уже четвертий місяць були свідками пробудження вечірніх джунглів, вони з тривожним хвилюванням прислухалися до цих звуків. Мабуть, нема на світі такої людини, за винятком хіба що індіанця, яка не відчула б страху від крику птахів, скрекоту жаб, сичання змій, вереску мавп і папуг, заглушуваних іноді ревінням ягуара, таким жахливим, що аж мороз пробігає поза спиною. Сьогодні, так само, як і вчора, цей страшний концерт жене од людини сон. Задрімавши, людина зненацька прокидається, хапає зброю й марно вдивляється в темряву. Але до її слуху долинає тільки суміш моторошних звуків, схожих на крик розлютованого хижака та на стогін жертви. А зірки, як і тисячоліття тому, незворушно дивляться вниз; голову запаморочують пахощі рослин, що, наче дим, здіймаються над джунглями, в темних глибинах яких точиться невпинна боротьба.