Внутрішній вигляд храму цілком гармоніював із зовнішнім. Там було порожньо й незатишно, ні лав, ні амвона — лише вівтар посередині, власне, не вівтар, а муроване підвищення, заслане покрівцем. Над вівтарем висів образ, намальований дуже яскравими фарбами. З дерев'яних стін виступали кінці колод, оздоблені гарною різьбою та малюнками. Це свідчило про те, що цьому малочисельному народові не бракувало любові до мистецтва та мистецького хисту.
Чорні дубові колоди, засипані землею й зарослі кущами, — ото й усе, що зосталося від давніх водних будівель майя. Мисливці стояли над цим пам'ятником старовини в глибокій задумі. Франтішек пояснив, що тут колись здіймалися на квадратних фундаментах високі будівлі, що місто було оточене частоколом з дерев'яних колод, міцно забитих у землю, а фортечний мур був укріплений земляним валом і глибоким ровом, в який під час небезпеки — так само, як і в європейських фортецях, — пускали воду.
Було очевидно, що колись тут жили винахідливі люди, здатні захистити свої житла від неспокійних і зажерливих сусідів.
Відвернувшись од руїн, Єнік раптом побачив знайомі дерева.
— Та це ж яблуні! — зраділо вигукнув він. — Вацлаве, поглянь, яблуні!
— Авжеж, — підтвердив дядечко Франтішек. — Якби ми тепер повернули не на схід, а на південь, до Гватемали, то знайшли б там пшеницю і навіть… картоплю! Ту саму картоплю, за якою ти так сумуєш! Зрозуміло, садять її тут тільки на височинах. А в долинах мешканці тутешніх країв уважають за краще вирощувати кавове дерево, цукрову тростину, банани й тютюн, бо на ці продукти великий попит, так само як на каучук, на всі цінні сорти кольорового дерева та на ваніль.
У містечку Флорес не було ні готелів, ні ресторанів, бо заїжджі чужинці, як правило, недовго затримуються тут.
Кілька тубільців провели білих аж до порому, а коли дядечко Франтішек висипав на долоню провідникові жменю дрібних монет, усі оточили щасливця, голосно вихваляючи щедрість «дона Хосе».
XVI
СНІП ВІДДЯЧУЄ ДІЄГО ЗА ПОСЛУГУ
Дядечко Франтішек поспішав на схід. Час минав, а попереду ще чекала далека й нелегка дорога.
Ящики були вже майже повні, тому довелося купити в якогось ранчеро кілька кошиків. Дядечко Франтішек переконався, що кошики значно зручніші, ніж ящики, і їх легше навантажувати на в'ючаків. Дядечко Франтішек і далі наполегливо шукав нові види орхідей, і індіанці принесли йому кілька рідкісних екземплярів цієї рослини.
Подорож Петенською улоговиною була значно легша, ніж джунглями. Тут уже нікого не лякали пустинні місця; майже щодня караван зустрічав тубільців, які поспішали до Флореса.
Наші друзі намагалися здобути прихильність місцевих мешканців, роблячи їм різні послуги й запрошуючи на спільну трапезу.
Несміливі індіанці ввічливо дякували їм, але жодного разу не наважилися прийняти запрошення білих. Проте завжди, коли мандрівники заходили до хатин власників невеличких кукурудзяних плантацій, їх чекав гостинний і щедрий прийом.
Смуглі дітлахи, наче мавпенята, швидко вилазили на дерева, щоб дістати іноземцям найспіліші плоди. 1 коли в нагороду за це вони щось діставали, то дитячій радості не було меж.
Та дядечко Франтішек завжди квапив друзів рушати далі. Він розпитував тубільців про Олд Рівер — Стару ріку, уздовж якої розраховував потрапити в Бун Таун — невелике містечко в Британському Гондурасі, а звідти — до порту Беліз.
Він з'ясував, що перш ніж вони дістануться до верхів'я ріки, їм доведеться знову йти уздовж відногів Кокскомбського хребта.
— Щоправда, в горах живе плем'я індіанців-велетнів, проте в усьому іншому дорога безпечна, — пояснював дядечкові Франтішку один з місцевих жителів.
Вимовивши слово «велетні», тубілець показав на дядечка Франтішка. І тут навіть Єнік засміявся: було зрозуміло, що цей маленький чоловічок, на зріст хіба що трохи вищий за Єніка, вважає «велетнем» кожного високого мужчину.
Ще цілі два дні караван ішов саваною — чудовими луками, на яких буйно квітне безліч рослин. Земля тут не страждає від посухи: лише з лютого по квітень тут не буває дощу.
Чому ж так поспішав дядечко Франтішек? Чому час від часу змушував своїх друзів приймати невеличкі дози хініну? Та тому, що він знав, яку велику небезпеку ховає в собі ця навколишня краса. Багатющий тропічний квітник день у день непомітно видихає свою згубну отруту, яка іноді діє навіть на тубільців.
Ось чому керівник експедиції так зрадів, коли одного дня караван підійшов до гір, схили яких густо поросли лісом.
Коли індіанці розіп'яли шатро, ніхто з мисливців навіть і не подумав про те, що це їхня перша ніч у володіннях англійської королеви Вікторії — Британському Гондурасі.