Дядечко Франтішек не відмовився від соку цілющих рослин, який йому принесли індіанці, але, крім того, витесав ще дві тонкі дощечки, наклав їх на тонку смуглу руку Дієго й міцно перев'язав.
— А тепер ти проковтнеш ось цей порошок від гарячки, — категоричним тоном промовив дядечко Франтішек, подаючи Дієго дозу хініну.
Та ковтати порошок Дієго нізащо не хотів. Біль він зносив героїчно, а ось порошку боявся. І тільки Єнік, який теж випив дозу хініну, переконав юного індіанця прийняти порошок.
Бідолашний Дієго! Як він настрахався! Коли згодом друзі сиділи біля вогнища, він сумно шепотів Єнікові на вухо:
— Коли я вмру, закопай мене глибоко-глибоко, щоб не зміг дістати жоден хижак!
— А чого б ти мав умирати? — здивувався Єнік. — Рука твоя швидко загоїться.
— Рука загоїться, це правда, а от гірка отрута… — Дієго засмучено похитав головою.
А Єнік щиро зареготав:
— Невже ти гадаєш, що дядечко міг тебе отруїти? Ми тебе так любимо!
І під столітніми деревами на березі ріки, там, де досі, мабуть, не ступала нога білої людини, щиро обнялися двоє хлопців: індіанець і білий.
Вони заприсяглися в дружбі до самої смерті.
Цього дня Єнік заснув з почуттям, що сьогодні йому пощастило принаймні хоч трохи сплатити давній борг. Він поклав хворого Дієго до себе в шатро й багато разів прислухався вночі, як дихає його друг — чи не починається в нього гарячка?
Заснув Єнік лише перед світанком, знеможений утомою.
XVII
ЩАСЛИВА ЗУСТРІЧ
Що далі просувався караван уздовж ріки, то важче було йти. Незліченні потоки, які впадали у ріку, примушували наших мандрівників або переходити їх тут же, біля гирла, або давати великого гака, шукаючи броду. І тим більшою була їхня радість, коли через тиждень вони вийшли на велику просіку, вирубану сокирами людей.
У Британському Гондурасі лісорубів дуже багато. З його пристаней вивозиться на численні європейські ринки чорне, червоне та кедрове дерево.
Наші мандрівники вийшли до пристані, де двадцятеро чоловіків зв'язували плоти, а з п'ятдесятеро ставних горян — світлошкірих, мускулястих людей — звозили до ріки сотні й сотні колод.
Наглядач-англієць радісно привітав членів експедиції. Він і не сподівався, що тут, у джунглях, зустріне білих людей, які розмовляють по-англійському. Довідавшись, що наші мандрівники збирають орхідеї для лондонської фірми, він негайно запропонував землякам свою допомогу.
— Звідси ріка для плотів уже судноплавна, — сказав він. — І якщо хочете зручно та без зайвих зусиль подорожувати далі — сідайте на плота! Звичайно, пліт пливе досить повільно, та навряд чи ви дістанетеся суходолом швидше, бо вам часто доводиться давати гака.
Дядечко Франтішек з великим задоволенням прийняв цю пропозицію: він тільки зауважив, що їм потрібен короткий пліт, — таким плотом і керувати легше, і пливе він швидше.
— Гаразд, — погодився англієць. — Я накажу змайструвати для вас пліт із легких колод; краї його ми зробимо трохи вищі — це скоріше буде барка, аніж пліт. У ній ви попливете за течією швидко та безпечно.
Люб'язний англієць виконав свою обіцянку. Він не тільки звелів змайструвати пліт із бортами, але й послав одного із своїх плотарів супроводити експедицію до Бун Тауна, а звідти вже можна пливти далі пароплавом. До столиці Британського Гондурасу Беліза від Бун Тауна лише день дороги.
Єнік радів з майбутньої подорожі: знову буде щось нове! Вони попливуть великою тропічною рікою! У них буде власний пліт і власний лоцман!
Спільна вечеря біля вогнища лісорубів минула дуже жваво. Розмовляли, сміялися й так щиро веселилися, як уміють веселитися лише прості люди. А коли трохи згодом змовкла музика — якщо, звичайно, можна назвати музикою пронизливе верещання немудрого інструмента — й робітники обляглися на спочинок, білі щільно всілися коло догораючого вогнища й поринули в спогади про далеку батьківщину.
XVIII
НА ПЛОТУ
Ще й на світ не зазоріло, а наші друзі були вже на ногах.
Лісові голоси поступово змовкли, свіжий вітрець перебігав по верхівках дерев і вкривав брижами гладінь ріки. Народжувався новий день.
Індіанці, що супроводжували Долежалову експедицію, поскладали вже на плоту всі ящики й кошики з орхідеями й чекали, коли Франтішек накаже перевести на пліт в'ючаків. Але той барився. Практичний англієць умовляв Франтішка продати в'ючаків.
— Гроші за них я перекажу на нашу контору в Белізі, — сказав він. — В'ючаки вам зараз не потрібні, до Гондурасу й Коста-Ріки ви їх теж не повезете, бо в'ючаки там дуже дешеві, й ви зможете купити собі інших.