Твори Моруа, присвячені російським класикам, де якнайяскравіше виявлене розуміння ним покликання митця, відіграють значну роль у пропаганді на Заході великої національної культури російського народу, її неминущих моральних цінностей.
Один з аспектів естетичних роздумів Моруа — творча лабораторія митця. «Не слід зважувати на тих самих терезах вчинки митця і вчинки звичайних людей. Кожен митець — це великий лицедій, якому необхідно — і він це знає — піднятися над звичайними емоціями, щоб його задум перетворився на надзвичайне і дорогоцінне творіння», — пише Моруа у біографії Жорж Санд. Ця думка вписується у його концепцію співвідношення правди життя і правди мистецтва.
Щоб відтворити життя, митцеві треба побачити його з певної дистанції, вважає він, тобто віддалившись на певну часову відстань. Підкреслимо, що Моруа підходить до цього питання з позиції свого біографічного методу, конкретизуючи цю думку на прикладі творчості Марселя Пруста. Аналізуючи творчий процес Пруста, Моруа виводить таку загальну закономірність: коли майбутній письменник ще у ранній юності відчуває покликання змалювати життя, настає мить, коли він «відривається» від дійсності, щоб над нею піднятися. Вона може бути «величезною або нікчемною, прекрасною або огидною — він від неї відділився, він дивиться на неї ззовні, як на ілюзорну картину, котру йому треба зобразити, і у цьому його порятунок як митця». Тут виникає асоціація з методом Анрі Матісса, для якого дійсність була ніби трампліном, від котрого він відштовхувався, щоб зобразити красу реального світу.
Вивчаючи пошуки письменника, не можна не враховувати впливів, що мали на нього визначні митці і філософи. Так, Байрон не став би Байроном, коли б він не зустрівся з Вольтером, Пруст був би іншим, коли б не було Рескіна, Джордж Еліот, Чарльза Діккенса і Томаса Гарді. Сам Моруа, як він не раз визнає, відчув благотворний вплив Алена, а також Кіплінга. Постійно впливали на нього Бальзак, Пруст, Толстой.
Механізм створення роману — процес суто індивідуальний, у кожного письменника він свій. Проте є щось спільне, характерне для всіх митців. Зародження персонажа супроводжується якимсь загадковим поштовхом, спричиненим конкретним життєвим враженням митця. Увагу його привертає саме та, а не інша людина, що підказано його внутрішньою потребою. Ця людина втілює саме той тип, який шукав автор і який відповідає його задумові.
Манера митця — це «проекція його душі». Під манерою Моруа розуміє не тільки зовнішню форму твору, а й характер бачення автора. Тому він захищає Франсуа Моріака від нападок деяких його католицьких читачів, які звинувачували того у песимістичному погляді на світ. Він заступається і за інших авторів, яких засуджували за те, що вони домішують релігію до конфліктів, де панує плоть. Адже ніхто не закидає Мане те, що він малював картини у дусі Мане, або Ель Греко, який створював полотна у дусі Ель Греко.
Досліджуючи процес створення персонажів, Моруа поділяє письменників на кілька груп: одні вивчають соціальні верстви, досі їм не знайомі, — так чинив Бальзак, — інші грунтуються на своїх спогадах і використовують власні риси або риси добре відомих їм людей, — так чинив Моріак. Власне життя і почуття є джерелом натхнення у Мюссе, хоча й літературні витоки його драматургії — Шекспір, Гете, Боккаччо, Банделло і, безумовно, Мольєр — очевидні. Іноді можливе поєднання обох методів. Це характерне для Флобера і Пруста.
Для кожного митця, пише Моруа, стиль є основою техніки. Це підтверджує хоча б приклад Жана Кокто, в якого стиль лишається незмінним і в прозі, і в поезії, і в кіно, і в малюванні, — суворим, стрімким, «мускулистим». Неперевершеним є стиль Флобера, для якого «місце кожного слова, музичне звучання фрази, вибір ритму були предметом довгих пошуків і роздумів» і який іноді за три дні писав лише одну сторінку, а бувало, кілька рядків. Усе своє життя Флобер прагнув «нелюдської довершеності». Недарма роман «Мадам Боварі» вважають чудовим творінням мистецтва передусім завдяки техніці письменника: «ніколи ще витвір розуму не був побудований з більшим старанням» — простий, добре продуманий сюжет, майстерно виписані і розташовані сцени, точні, вірно відібрані деталі. У Арагона відзначає Моруа музику живої французької мови — «ці уривчасті фрази, які вторять ритму дихання і думки, не ідеально вірний, але дуже ясний синтаксис — особливості, характерні для французького народу».