Як врятувати життя від цієї втрати змісту? Андре Жід пропонує — безкорисливою дією. Жінка, другом якої був колись Рокантен, Анні, говорила: «Щасливими миттєвостями». Пруст вважав, що людину може врятувати мистецтво. Паскаль — віра. Рокантен не приймає ні релігійного виправдання життя, ні естетичного. Негідників ця проблема не хвилює: вони вважають своє існування виправданим. Сартр, подібно до Паскаля, намагається підірвати цю фальшиву самозаспокоєність. Вона спиралася на мораль батьків. Виконуючи її заповіді, людина могла вважати своє життя виправданим. Але ці моральні цінності деградували, перетворилися на химерні умовності. Індивід, який зневажає ці умовності, опиняється сам на сам зі своєю відповідальністю.
Нудота, яка володіє Рокантеном, уявляється середній людині підвищеною і хворобливою чуттєвістю. У Сартра особливо сильна реакція на «нудотність». Його особливо жахає усе липке, драглисте, слизьке. І проте, коли Сартр випереджає інших у своїй відразі, слід відзначити, що почуття ізольованості і тоскного страху взагалі властиве багатьом його сучасникам. Одним через те, що «бог помер», полишивши їх самим собі; іншим тому, що насильство і малодушність нашої епохи підірвали у них усяке довір’я до традиційних цінностей.
Роль людської свідомості полягає у тому, щоб надати цінності життю: єдина цінність — свобода. Великий роман, який Сартр намагається написати після війни, — «Шляхи свободи», — змальовує людину, спочатку безвольну, яка однак поступово усвідомлює чого їй не вистачає: уміння користуватися своєю свободою.
Здається, що трагедія Сартра-романіста у тому, що, проповідуючи ангажованість, він здатний творити тільки персонажів, неспроможних діяти.
Найяскравіше втілив Сартр свої ідеї в драматургії. Саме його театр викликав інтерес широкої публіки. Перша п’єса Сартра «Мухи», поставлена під час окупації, зобов’язана до певної міри своїм успіхом тим алюзіям, які відчули у ній глядачі, але п’єса має і неминущу цінність. В основу сюжету покладено повернення в Аргос Ореста, сина Клітемнестри і Агамемнона, вбитого коханцем його матері Егісфом. Після вбивства на місто напали міріади мух, які терзають жителів Аргоса. Мухи — символ докорів сумління, які мучать весь народ.
На початку п’єси Орест, молодий, багатий і гарний, постає скептиком, переконаним, що людині не слід ніколи ангажуватися — «людині вищої формації», якою він себе вважає. Він вільний, але це свобода небуття. Цей палац уже не його палац, це місто вже не його місто. Маючи слабкий характер, Орест покинув би Аргос, коли б не з’явилася його сестра Електра, яка прожила все своє життя біля подружжя вбивць і ось уже п’ятнадцять років чекає на повернення брата, який повинен помститися і звільнити Аргос.
Сам Юпітер переконує Ореста поїхати геть, відмовитись від цього задуму. Чи завжди слід карати? — запитує Юпітер. Орест упирається. Тут — несподіваний поворот. Орест зробив вибір: він здійснить непоправний вчинок, уб’є вбивцю свого батька, уб’є власну матір і, відринутий сестрою, осуджуваний Юпітером, піде з Аргоса. Чому ж Електра відмовляється від нього? Тому, що він відняв у неї зміст життя: мрійливу ненависть, яка була нічим іншим, як маренням.
Орест, екзистенціальний герой, бере на себе відповідальність за здійснене. «Я вільний, Електра: свобода вразила мене як блискавка». Що ж до Юпітера, то, створивши людей вільними, він уже не хазяїн їхньої свободи. Орест вже йому не підвладний. Однак своїм вчинком він розпрощався зі своєю юністю. Він став дорослим, досяг того віку, коли людина відповідає за свої вчинки, він — мужчина. Жителі Аргоса, врятовані ним, побивають його камінням, бо він вселяє у них страх. Коли він іде, мухи (вони ж Ерінії) відлітають слідом за ним. Їх зникнення — це врятування Аргоса, яке здійснив всупереч бажанню аргів’ян Орест.
У наступних п’єсах Сартр повернеться до тієї ж теми — теми свободи, але покаже її поразки і межі, які спричиняють смерть, соціальні привілеї і необхідність, породжувані дією. «За зачиненими дверима», одна з кращих п’єс Сартра, — це багатозначний міф. Дія відбувається у пеклі, але це не пекло, як його зображали у середні віки, — це пекло без чортів, без казанів з киплячою смолою. Щоб мучити людей, досить присутності людей. Три персонажі полишені на самих себе, назавжди замкнені у звичайному готельному номері. Бо «пекло — це інші». Пекло — це проникливий погляд, який кидають на нас інші. Серця, що кровоточать, віддано на суд інших свобод. Власне кажучи, це пекло є й у житті, де Інші з моменту нашого народження ставлять нас у певну ситуацію, яку ми змушені прийняти. Що таке бути заводським робітником? Його верстат, його заробітна платня визначають його спосіб життя. Але після нашої смерті Інші замикають нас у певну ситуацію назавжди, позбавляючи будь-якої можливості змінити їхню оцінку з допомогою дії, заборонити їм думати про нас саме так, як вони думають, тікати від них.