Так, світ погано влаштований. Юний Растіньяк, присутній при жахливій агонії батька, покинутого, зведеного зі світу своїми дочками, з острахом спостерігає це страшне видовище. «Що з тобою? — питає його Б’яншон. — Ти блідий як смерть». І Растіньяк відповідає: «Зараз я чув такі стогони, такі волання душі. Але ж є бог! О, так, бог є і зробить світ наш кращим, або ж наша земля — безглуздя». Ці слова підтверджують, що думка про абсурдність світу не нова, і Бальзак замислювався над нею. Але для того, щоб відкинути її. Бальзак надто любить світ, любить у ньому все, аж до чудовиськ, і тому Ален вважав, що Бальзак ближчий, ніж Стендаль, до справжнього милосердя, бо у нього «майже пастирська безпристрасність, як у священика, котрий сповідує парафіян з надзвичайною швидкістю». І справді, Бальзак дуже легко відпускає гріхи своїм героям. Немає сумніву в тому, що після оборонної промови Вотрена його творець прощає його. І в тому, що письменник відсилає Растіньяка обідати до пані де Нусінген відразу після похорону її батька, теж можна побачити своєрідне відпущення гріхів або, у всякому разі, примирення з ними.
Часто сперечалися про природу шедевра. Коли не помиляюся, Поль Валері сказав, що справжній шедевр можна пізнати за такою ознакою: у ньому нічого не можна змінити. Справжній шедевр добре побудований; дія в ньому розвивається безнастанно; все у ньому, навіть контрасти, пройняте надзвичайною єдністю; у ньому немає провалів, зривів, форма його довершена. Роман «Пані Боварі» — ось приклад шедевра у найвищому розумінні слова. Романи Бальзака «Батько Горіо», «Кузина Бетта» і навіть «Євгенія Гранде» — твори такого ж роду. Читач рафінований дістане задоволення, можливо, і від книжок іншого сорту, він знайде поживу для розуму і у його романах менш досконалих, таких, як «Тридцятирічна жінка» і «Блиск і злидні куртизанок», або у «Люсьєні Левені» Стендаля. Але жоден роман не можна назвати більш «завершеним», ніж «Батько Горіо».
А коли додати, що книга відкриває собою таку грандіозну епопею, якої не зустрінеш у жодній іншій літературі, що в цій книзі беруть участь найважливіші дійові особи «Людської комедії», що від цієї центральної площі, як висловився Франсуа Моріак, «розбігаються широкі шляхи, які Бальзак прокладав у своєму дрімучому людському бору», і що в цьому романі зав’язуються сотні драм, кожна з яких у свою чергу стане темою нового шедевра, то вибір «Батька Горіо» як перлини у творчості Бальзака здасться не тільки закономірним, а й неминучим.
Великий письменник уміє описувати всі стани душі. І все ж деякі царини йому ближчі за інші. Є в його натурі місця найчутливіші, найвразливіші. Коли він торкається їх, коли відчуває біль, йому вдається більше схвилювати читача. Створюючи «Цезаря Бірото», Бальзак повертався до своїх давніх переживань. І це надавало книжці особливої, небаченої сили впливу. Одна з помилок французького роману XIX століття полягає в тому, що його автори шукали патетичне майже виключно у картинах кохання. Бальзак зумів побачити, що це переважне панування любовної теми не відповідає природі речей. Гордість, честолюбність, скнарість, жадібність — ось пристрасті, які поряд з коханням можуть стати основою роману. «Що таке життя, як не машина, яку приводять у рух гроші?» — говорить Гобсек. Романічне — це конфлікт між ідеалом, який створив для себе герой, і суворою реальністю життя. Комерсант, священик, скнара можуть втілювати романічне начало роману так само, як і закохані. Роман «Цезар Бірото», де кохання перебуває лише на другому плані, є скоріше елементом статичним, ніж романічним, належить до найблискучіших і грізних драм «Людської комедії».
«Цезар Бірото» (разом з «Кузиною Беттою», «Батьком Горіо», «Блиском і злиднями куртизанок») — один з тих творів, на прикладі яких можна якнайкраще вивчити художні прийоми Бальзака. Повна назва цього роману — «Історія величі і падіння Цезаря Бірото». Отже, злети і падіння у долі людини завжди привертали до себе увагу Бальзака. Йому подобалося задовольняти усі бажання свого героя, підносити його на вершини суспільства, а потім звергати все нижче і нижче, поки той не опинявся на самому дні. Як і барон Юло, Бірото на початку книги постає перед нами в ореолі слави і почестей. Урочистий бал, орден Почесного легіону, нова справа, яку він має зрушити, — ось кульмінаційні пункти його кар’єри. Але, як відомо, на висотах нас підстерігає диявол, і Бальзак безжалісно вириватиме — один за одним — ті опорні стовпи, які утримували бідолашного парфюмера на краю прірви. Для тріумфаторів комерції, як і для тріумфаторів стародавнього Риму є Тарпейська скеля, розташована біля самого Капітолію[77]. Стрімкі падіння мають для Бальзака притягальну силу.
77
На Капітолії у Римі знаходились головні храми і будинок Сенату. З Тарпейської скелі, що була неподалік, скидали засуджених злочинців, і тих, хто зазіхав на владу, і був небезпечний для республіки.