Геніальна думка. Головний персонаж роману не може бути посередністю. Нехтування цим спричиняється до невдачі багатьох сучасних романістів. Щоправда, Флобер перетворив свою книгу «Бувар і Пекюше» на гірку і вражаючу карикатуру, але героїв цього твору рятує сумлінність, яка керує ними у їхніх пошуках. Пані Боварі не посередня жінка. Татко Гранде по-своєму величний, як і батько Горіо. Цезар Бірото, людина посередня щодо свого розвитку і оточення, стає піднесеним завдяки своїй чесності. Він стає величним, коли віддає своїм кредиторам усе, чим володіє, «навіть гравюру «Геро і Леандр», подаровану Попіно, і власні коштовності… шпильки для краватки, золоті пряжки, кишенькового годинника; найсумлінніша людина взяла б їх, не боячись погрішити проти чесності». Бірото зворушує нас тим, що відмовляється носити до своєї повної реабілітації орден Почесного легіону, який раніше переповнював його такою гордістю. Честь комерсанта не поступається честі солдата. Смерть Бірото — це смерть мученика.
Отже, центральна постать твору визначає характер і тон усього полотна. Переосмислюючи образ самого Бірото, Бальзак повинен був малювати з симпатією і тих дрібних буржуа, які щонеділі «виїздять до себе на дачу, намагаються наслідувати витончені манери аристократів, мріють про муніципальні почесті, вони всім заздрять, і разом з тим це добродушні, послужливі, чуйні, співчутливі люди. Вони страждають від своєї доброчесності, світське товариство висміює їхні недоліки, хоча само їх не варте… Вони виховують простодушних, працелюбних дочок, наділених добрими якостями, які зникають при зіткненні з вищими класами, щирих молодих дівчат, серед яких добра душа Кризаль охоче вибрав би собі дружину…» Серед аристократів, описаних Бальзаком, мало таких, які відзначалися б величчю Констанс Бірото, Ансельма Попіно і дядечка Пільєро. Це люди з благородними характерами, їх не назвеш банальними, бо глибока людяність надає їм великої виразності. Саме через їхню людську складність персонажі Бальзака мають три виміри і вигаданий ним світ, схожий на світ реальний.
Бальзак ретельно вивчає створені ним характери, але не судить своїх персонажів. На відміну від Діккенса, він не прагне нагородити доброчесність і покарати порок. «Цезар Бірото» не стільки навчає читача, як жити, скільки знайомить його з тим, як ведуться сумнівні справи. Для безсоромних ділків, котрі прекрасно це знають, є тільки одна кара — презирство; для добрих людей, які нехтують вигодою заради доброчесності, є тільки одна нагорода — повага людей. Той, хто вміє поєднати діловитість з моральними принципами, як, наприклад, Ансельм Попіно, стає (у «Кузені Понсі») графом, пером Франції і статс-секретарем, але при цьому суєтна атмосфера двору «короля-громадянина» Луї-Філіппа все ж не заподіє втрат його душевним якостям. На відміну від Бірото, Ансельм Попіно залишиться людиною скромною і тому пізнає справжнє спокійне щастя.
З погляду Бальзака, велику помилку робить той, хто не розуміє, що у цьому бурхливому океані, яким є світ, де стикаються могутні течії і, ніби тисячі хвиль, накочують одна на одну антагоністичні інтереси і честолюбні устремління, той, хто хоче замкнутися у власному благополуччі і протистояти шаленому напору стихії, приречений на загибель. Слід брати до уваги інтереси інших людей, лише в такий спосіб ми можемо впливати на них. Ален якось сказав, що Бальзака слід було б уважно читати в усіх комерційних навчальних закладах, і він має рацію. З творів Бальзака можна чимало здобути відомостей про закони кредиту, купівлі та продажу, реклами. «Цезар Бірото» — найчудовіший з усіх романів, де йдеться про те, як слід вести справи. Правдивий за часів Бальзака, він передбачає те, що відбувається у наші дні.
Позиція безпристрасного спостерігача, яку посів Бальзак, спричинилася до того, що деякі сучасні письменникові критики звинувачували його в аморальності. Це викликало гнів Бальзака, і він мав рацію. Просто він не вважав, що реальна дійсність моральна. Людське суспільство з’єднане тисячами природних уз: це родинні взаємини, взаємини між різними класами, між хазяїном і служником, постачальником і покупцем, позикодавцем і боржником. І ці природні зв’язки стоять вище за закони. Подібно до того як селянинові властиво торгуватися, так і банкіру властиво вдаватися до різних спекуляцій. Неможливо жити, не враховуючи цю реальність. Той, хто її ігнорує, йде назустріч катастрофі. Однак моральність у свою чергу включається у поняття природних уз. Ось урок «Цезаря Бірото». Він безпосередньо не висловлений. Бальзак був надто великим митцем, щоб не зневажати лобових прийомів.