У статті «Я проти оргії відчаю» Моруа пристрасно виступає за мистецтво, яке збагачує людину, облагороджує її, надає їй сили, — такою була творчість Ромена Роллана, Роже Мартен дю Гара, Моріака та інших письменників XX століття. Моруа заперечує шлях, яким пішли письменники під прапором авангардизму, що відштовхували читача хаотичністю думок, відсутністю логічної розповіді, химерним стилем, а особливо зловісною картиною світу. Моруа не приймає песимістичного, нігілістичного мистецтва, побудованого на концепції абсурдності світу, намаганні показати марноту життя і «зусилля жалюгідних смертних заглушити свою страшну долю еротикою і пияцтвом». Він доводить, що таке мистецтво не відбиває духовного життя суспільства в цілому, воно існує лише як наслідок снобізму одних і стану частини молоді, що пережила жахи німецько-фашистської окупації. Моруа підкреслює, що йдеться про незначну меншість молоді, охопленої відчаєм, бо більшість її навчається, працює, знаходячи і в цьому, і в коханні своє щастя. У статті «Слову дано багато» Моруа також відзначає, що і в наші дні є автори, які створюють всебічну картину дійсності, виховують читача, поряд з тими, хто дістає насолоду від показу насильства, того, що принижує людину. Своїм оптимізмом, вірою в «могутність цілеспрямованості» і особливо любов’ю до людей Моруа завдячує, як він визнає у праці «Шістдесят років мого літературного життя», своєму вчителеві — філософу Алену. XX століття з його політичними стресами і глобальними конфліктами спонукає його до конкретного соціального вибору. Роль людини Моруа вбачає у тому, щоб розібратися у фактах, які їй пропонує життя, організувати їх і побудувати справедливіший світ.
В есе, присвяченому Антуану де Сент-Екзюпері, при всій об’єктивності викладу, яка є принципом Моруа-критика, не можна не відчути пристрасність, з якою він висловлює свої думки, що збігаються з ідеями та поглядами автора «Планети людей», його чітку позицію у ставленні до активної людської діяльності на користь людства. Діяння, причому не як самоціль, а як служіння людям, розкриває кращі якості людини — звідси бере початок життєвий стоїцизм Сент-Екзюпері. Такий висновок робить Моруа, розповідаючи про відважного льотчика, есеїста і поета. Він наводить цитату з книжки Люка Естана про Сент-Екзюпері, щоб підкріпити свою думку: «Літак — не мета, тільки засіб. Життям ризикуєш не заради літака. Адже не заради плуга оре селянин». І далі: «Він оре і не для того, щоб просто провести борозни, а для того, щоб їх засіяти. Дія для літака — те саме, що оранка для плуга. Які вона обіцяє посіви і який врожай можна буде зібрати?» На це запитання Моруа відповідає: «Правила життя — ось що сієш, а врожай — це люди». Життя письменника невідривне від його творчості, а у Сент-Екзюпері це виявлено якнаочніше. Літак — органічна частка єства Сент-Екзюпері-письменника, котрий злився зі своєю машиною, становлячи з нею єдине ціле — стривожене, мисляче, діюче.
Чи є романами книжки Сент-Екса? Скоріше це «есе про діяння, про людей, про землю, про життя». Люди, життя на землі — те, заради чого варто ризикувати своїм. Говорячи про «Планету людей», Моруа зауважує, що «сюжети самі по собі мало чого варті, важливіше те, що людина, яка оглядає з такої висоти планету людей, знає: самий лише Дух, торкнувшись глини, творить з неї Людину». І як відповідь тим, хто проголошує абсурдність людського існування, абсурдній людині Камю, «тій, що виміряла безодню між сподіваннями людини і байдужістю світу», звучать слова Моруа: «За останніх двадцять років надто багато письменників продзижчали нам вуха розмовами про слабкості людини. Нарешті знайшовся письменник, який говорить нам про її велич». У письменників, ізольованих від людей, «холоне запал душі», і вони стають песимістами. Людині, що усвідомлює себе як частку колективу, не властивий егоїзм. «Ті, хто працюють разом, ті, хто поділяють спільну відповідальність з іншими, підіймаються над ворожнечею», — такий гуманістичний висновок робить Моруа, підкреслюючи, що урок Сент-Екзюпері все ще лишається живим уроком.