Плоть від плоті Франції, французької культури, французької землі, Андре Моруа сприйняв як страшну трагедію національну катастрофу — окупацію своєї батьківщини німецько-фашистськими загарбниками. Восени 1939 року Моруа, на його прохання відправити в армію, призначено офіційним французьким спостерігачем при англійському експедиційному корпусі.
Найбільшим нещастям для людини Моруа вважав вигнання. У липні 1940 він був відряджений Воєнним міністерством у Лондон, а потім поїхав до Сполучених Штатів Америки. Тут він виступає з патріотичними, антифашистськими статтями і лекціями. У цей час він пише «Історію Франції», щоб нагадати про велич своєї вітчизни, «Історію Сполучених Штатів Америки», а також «Мемуари», де визначив своє ставлення до війни і загарбників. А коли союзні війська висадились у Північній Африці, він, офіцер запасу, знову вступає до діючої армії і бере участь у французькому десанті на острові Корсіка.
У страшні роки війни Моруа не впав у відчай і ніколи не втрачав надії на майбутнє. Патріотизм, віра в людину, у майбутнє Франції диктують йому оцінку книжки Сент-Екзюпері «Воєнний льотчик», написаної після поразки 1940 року. Капітан Сент-Екзюпері і його екіпаж дістали наказ здійснити розвідувальний політ над Аррасом, під час якого їх, цілком можливо, зустріне безглузда смерть, пише Моруа, бо вони вже нікому не зможуть передати зібрані відомості: телефонний зв’язок перервано, генеральний штаб передислокувався в інше місце. Але їм і на думку не спадає знехтувати наказом. Герой Сент-Екса розуміє, що не затримає ворожої навали, але він знає, що «поразку можна перетворити на відправний пункт на шляху до відродження нації» і «є істина, вища за усі докази розуму», — цитує він Сент-Екзюпері. Моруа захоплений проявом таких людських якостей, вірить, що, «доки у таких людей будуть такі думки і доки вони висловлюватимуть їх такою піднесеною мовою, французька цивілізація не загине».
Ця віра у прийдешнє звучить у думках Моруа, коли він аналізує творчість Андре Мальро. Моруа робить висновок, що авантюризм у Мальро поступово перемагається надією. Людина — це сукупність її вчинків. Діючи, людина творить історію. Вихід з абсурду в тому, щоб історія людства була великою, наскільки це можливо. Важко відокремити тут розуміння задуму Мальро від думок самого Моруа, настільки вони збігаються.
У чому різниця між правдою життя і правдою мистецтва? Чи повинен митець запозичувати свої сюжети з реальної дійсності — питання, яке виникає у всіх, хто замислюється над природою мистецтва і його співвідношенням з життям.
Реальна дійсність стає явищем мистецтва, коли вона осягнена митцем і перетворена його талантом, твердить Моруа, посилаючись як на приклад на роман Стендаля «Червоне і чорне». Відтворений тут майже точно випадок з життя стає оригінальним романом, «пройшовши крізь горнило глибокого розуму». Правда роману — не те саме, що правда судового протоколу, і роман так само далекий від точного копіювання життя, як гарний портрет від фотографії, пише Моруа у статті «Імена, що стерлися». Він доводить, що письменник, створюючи образ, не фіксує слова і вчинки якоїсь конкретної людини, не дає її портрета. Він іде шляхом узагальнення життєвих явищ і людських характерів, шляхом асоціативного мислення. Народившись в уяві письменника, персонаж починає жити своїм власним життям. Як ілюстрацію до такого народження образу Моруа наводить образ свого полковника Брембла, який був «екстрактом з сотні різних полковників». Моруа на прикладі «Загибелі всерйоз» Арагона показує взаємопроникнення роману і життя. Роман є «піднесена форма брехні», пише він, бо неможливо говорити справжню правду, не домішавши до неї трохи поетичного вимислу. Чи не нагадують ці думки пушкінське: «Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман»? Відтворювана ілюзія дійсності і є мистецтво, узагальнює Моруа.
У п’єсі Жана Ануя «Репетиція, або Покарана любов» Моруа відзначає багато блискучих міркувань про театр, стиль, акторів. До них належить і таке, що якнайкраще розкриває і його розуміння правди мистецтва: «Життя прекрасне, але воно позбавлене форми. Завдання мистецтва саме в тому полягає, щоб надати йому цієї форми і з допомогою всіляких штучних прийомів створити щось правдивіше за саму правду». Ця філософія театру — точна і глибока, підсумовує Моруа.