Роже Мартен дю Гар
Я познайомився з Мартен дю Гаром 1922 року в абатстві Понтіньї[226]. Після виходу «Жана Баруа» я не переставав захоплюватись його талантом. Як людина він теж мене не розчарував. Живучи у Понтіньї, він ніколи не брав участі у широких дискусіях і, незважаючи на всі спроби залучити його до них, вперто мовчав, хоча час від часу діставав свою маленьку записну книжку, щоб зробити помітки. Все, що він чув, бачив і думав, відкладалося у своєрідну сажалку, звідки він черпав потім усе потрібне йому для творчості. Мартен дю Гар ніколи не писав статей, не читав лекцій. «Усе, що я можу сказати, — твердив він, — автоматично входить у „Сім’ю Тібо“». Значно пізніше, коли я навідував його у Ніцці, у період його працелюбного затворництва, я бачив старанно розсортовані картки з занотованим минулим і майбутнім Тібо. Лише спроби писати для театру — «Заповіт дядечка Леле», «Водянка», «Мовчазний», створення похмурої картини з життя селянства — «Стара Франція» (1933) переривали працю над «Сім’єю Тібо». Він заперечував те, що письменник може займатися політикою, підписувати маніфести. «Ті письменники, — говорив він, — які вважають своїм обов’язком зачіпати сучасність, найчастіше роблять їй погану послугу… Маститі письменники, позначені таким вірним смаком, такі прискіпливі у доборі слова, коли говорять про політику, не вагаючись, вживають заяложену і порожню політичну термінологію». Це твердження здається мені спірним і несправедливим і щодо Бенжамена Констана, і Моріака, але для Мартен дю Гара воно було достатнім виправданням його власного небажання говорити про політику.
Вивчаючи «Тібо», ми знайомимося з філософією письменника. Про що він думав? У що вірив? Як змінювалися його погляди протягом життя? Про це нелегко дізнатися, бо Мартен дю Гар не любив бути надто відвертим. «Література, — казав він, — займайтесь нею, коли хочете, але, боронь боже! Не говоріть про неї».
Як і «Жана Баруа», «Сім’ю Тібо» читала широка публіка. Це був один з тих рідкісних творів, які зустрічають теплий прийом у середнього читача і повагу сучасного читача з витонченим смаком.
1937 року Мартен дю Гар одержує Нобелівську премію. Нагорода була заслуженою не тільки тому, що «Сім’я Тібо» — серія прекрасних романів, але й тому, що не можна уявити собі життя письменника, більш гідне поваги, ніж життя Роже Мартен дю Гара. Після війни я часто зустрічався з ним у Ніцці. Він уважно стежив за всім, що писали інші, зберіг критичний розум, суворість в оцінках і водночас уміння захоплюватись. Сам він не видавав нічого; він працював з 1941 року над твором великого дихання «Щоденник полковника Момора». «Я думаю зробити сюжет книги всеохоплюючим. До неї увійде все: роздуми всілякого роду про сучасність, медитації освіченого старця про людей і життя, портрети сучасників, пережиті події», — писав він А. Жіду. Дю Гар хотів зробити книжку підсумковою, але це йому не вдалося. Мемуарний жанр зв’язував його. Він міг (казав він) створити картину, але не проаналізувати почуття («школа Толстого, а не Пруста»).
«Жан Баруа», можливо, і не мистецький твір, але це книга, яка хвилювала ціле покоління французів. Чому? Тому, що вона висуває деякі з найважливіших проблем нашого часу. Роже Мартен дю Гар вмістив на початку свого роману репродукцію «Вмираючого раба» Мікеланджело. І не випадково. Жан Баруа — це людина, яка намагається розірвати кайдани, вирватися з рабства і стати володарем життя. Це йому не вдається, але він залишає іншим можливість надіятись. Ось два основних моменти його боротьби: а) Релігійна криза. Баруа, народжений католиком, намагається відринути пута віри, не визнавати нічого, крім науки. б) Справа Дрейфуса. У період з 1895 по 1905 рік вона була для французів приводом для того, щоб пристати до тієї або іншої партії. Романізована у «Жані Баруа» «справа» схвилювала читачів, бо й у житті вона ще продовжувала тривожити уми. Мартен дю Гар включає у розповідь деякі реальні події, сцену рейнського процесу, журнальні статті, нічого в них не змінюючи. У «Сім’ї Тібо» він відмовиться від таких спрощень.
226
У монастирі Понтіньї, що стояв порожнім, з 1910 року відбувалися міжнародні зустрічі літераторів.