Мистецтво кохання

70     Мармуром дальніх країв пишно прибрала палац.
71 Портика не омини, що звела його Лівія, давши
72     Й назву йому; він цвіте барвами давніх митців:
73 Ось п'ятдесят Данаїд, щоб убити братів своїх, стали,
74     Тут же — сам батько Данай, грізно підняв він меча.
75 Дня не проґав, коли ллє над Адонісом сльози Венера,
76     Й сьомого — світлого дня для іудеїв усіх.
77 Шану складай і телиці мемфійській в одінні лляному:
78     Тим, що Юпітер їй дав, інших вона збагатить.
79 Місце Амура — це ще й судова (хто повірив би?) площа:
80     Й тут серед гаму, бува, запломеніє любов.
81 Де Аппіада, що при мармуровому храмі Венери
82     В небо дзвінким джерелом, росяним струменем б'є,
83 Права знавець не один потрапляв у тенета богині:
84     Інших людей захищав — сам вберегтися не вмів.
85 Найкрасномовніший там мов німіє, бо замість чужої —
86     Власну справу тепер мусить, сердега, вести.
87 От і сміється над ним із сусіднього храму Венера:
88     З гордого опікуна — скромний зробився прохач.
89 Та найудатнішим будеш ловцем у півкруглім театрі:
90     Матимеш здобич таку, що й не наснилась тобі.
91 Не для потіхи лише — для любові чимало тут гідних,
92     Буде забавиться з ким, буде кого й полюбить.
93 Як от мурашки снують то сюди, то туди, незліченні,—
94     Кожна поживу несе, в ротику двигає щось;
95 Як ото бджоли над квітом лугів, над ярами, де пахнуть
96     І медуниця, й чебрець, денно роями гудуть,
97 Так на видовища славні спішить пишношатне жіноцтво,
98     Гляну — й вагаюсь не раз, око на кому спинить.
99 І подивитись ідуть, і щоб інші на них подивились:
100     Серед юрби, на виду, спробуй-но цноту шануй!
101 Спокій видовищ ти, Ромуле, перший тоді скаламутив,
102     Як на сабінських дівчат римських пустив юнаків.
103 Мармур там ще не білів, а поміст не рудів од шафрану,
104     Де просто неба сидів, не під наметом, глядач.
105 На Палатіні (там лісу не бракне) наламане гілля
106     В ту, що минула, добу скромним помостом було.
107 Люд не на лавах — на дерні сидів, а кошлате волосся,
108     Щоб не діймала жарінь, зеленню всяк окривав.
109 Очі там кожен пасе на дівчатах: котру б собі взяти? —
110     В грудях тим часом горить непереборна жага.
111 Ось невигадливий спів починає сопілка етруська,
112     Тричі притупнув уже, вчувши її, танцюрист.
113 Люд у долоні вже б'є, хоч невміло, — тоді-то володар
114     Знак, щоб хапали дівчат, нетерпеливим подав.
115 І позривалися з місць юнаки — запальні, галасливі,
116     Й кожен, котру забажав, ту й забирає собі.
117 Як од орлів навсібіч розлітаються тихі голубки,
118     Як од голодних вовків ніжна овечка втіка,
119 Так затремтіли й сабінянки перед нальотом зухвальців:
120     Щойно рум'яні були — страх на лиці забілів.
121 Хоч і на всіх він один — неоднаково кожна боїться:
122     Ця рве волосся, а та — наче без тями сидить.
123 Матінку кличе одна, заніміла від остраху інша,
124     Ця ані слова, ця в плач, та остовпіла, та — в біг.
125 От і ведуть їх, щоб мати жінок собі, схоплених юнок,
126     І не одну з-поміж них навіть сам страх прикрашав.
127 Ту, котра вперта була, брав на руки гарячий здобичник,
128     Міцно тулив до грудей, напоумляючи таю
129 "Що ж ти сльозами лиш очі псуєш? Ким твій батько був завжди
130     Неньці твоїй, тим і я, дівчино, буду тобі".
131 Ромуле, ти, як ніхто, воякам своїм вмів догодити;
132     За нагороду таку згоден і я воювать!
133 Отже, од тих славнозвісних часів велелюдні театри
134     Для миловидих дівчат — наче ті ями-пастки.
135 Варто вчащати тобі й на змагання породистих коней:
136     Цирк, що народом кишить, не розчарує ловця.
137 Тут не потрібно тобі спілкуватися мовою пальців,
138     Погляду, поруху брів не перехоплюють тут.
139 Побіч красуні сідай собі сміло — ніхто не осудить,
140     Боком до неї тулись — слова не скаже ніхто.
141 Хоч не хотіла б — тулитися мусить, бо тісно на лаві,