Мистецтво кохання

212     Для переможених? Марс, парфе, покинув тебе.
213 Скоро заблисне той день, як тебе, променистого мужа,
214     Біла, мов сніг, четверня площами Рима промчить.
215 Поперед тебе ітимуть вожді з ланцюгами на шиях —
216     Їм уже втеча стрімка не допоможе тепер.
217 Весело те споглядатиме юнь — наші хлопці й дівчата,
218     В кожного з нас у той день щастям душа забринить.
219 От запитає котрась: "Як вождів тих імення? Які ж то
220     Гори зображені там, ріки, долини які?"
221 Все поясни їй, а ще навіть те, про що й не питала,
222     Хоч би й не знав ти всього — мов про відоме, кажи:
223 "Хто у вінку із тростин, то Евфрат; в кого синяві пасма
224     В'ються по плечах, то це — славний на витоки Тігр.
225 Там он вірмени ідуть; ось — Данаєва донька Персіда;
226     Це — славнозвісне колись місто між перських долин.
227 Цей ось і той он — вожді". Якщо знаєш — назви поіменно,
228     Втім, хоч би навіть не знав, — сам ти їх вдало назви.
229 Та й за бенкетним столом не змарнуй для знайомства нагоди:
230     Не про одне лиш вино думати слід, поки п'єш.
231 Там же й Амур, зарум'янившись густо, до рук своїх ніжних
232     Ріг раз од разу бере, повен п'янкого вина.
233 Тільки-но Вакх йому крильця зросить, — вологою взявшись,
234     Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить
235 Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце
236     Крапля комусь упаде — тут же пектиме любов.
237 Духу вино додає, до кохання жагу роздимає,
238     Вихилиш келих до дна — туга покине тебе.
239 Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу,
240     Болі, турботні думки вже не захмарять чола.
241 Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість,
242     Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене.
243 Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата:
244     Владна Венера й вино — наче вогонь у вогні.
245 Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада:
246     Не за вином, не вночі вроду цінити берись.
247 Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався,
248     Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю".
249 Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало,
250     Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі.
251 Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже,
252     Як і про постать, лице, чи бездоганні, — лиш день.
253 Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? —
254     Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить.
255 Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв,
256     А чи купальні, що в них води сірчані паркі?
257 Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто:
258     "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!"
259 Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня —
260     В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула.
261 Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура,
262     Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран.
263 Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю,
264     Муза вказала тобі щедрі для ловів місця.
265 Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати
266     Ту, що вподобав, а це — стрижень повчання мого.
267 Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки,
268     Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть!
269 Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої,
270     Що не далася б до рук — ти лише сіті розстав.
271 Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа — цикади,
272     Скорше менальський гончак буде тікать од зайців,
273 Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду —
274     Стійкість одна, в той же час — любощів прагне в душі.
275 Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають,
276     Той — неприховано, ця — глибше ховає жагу.
277 От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю —
278     Жінка до нас по любов першою б мусила йти!
279 Мукає — кличе бика на лугу соковитім телиця,
280     Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня.
281 В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна,