Мистецтво кохання

²⁸²     Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть.
²⁸³ Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала
²⁸⁴     Пломенем і через те духу пустилась в петлі?
²⁸⁵ Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила —
²⁸⁶     І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть.
²⁸⁷ Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині,
²⁸⁸     Змащуєм тіло; в сльозі — діви ім'я збереглось.
²⁸⁹ Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди
²⁹⁰     Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив.
²⁹¹ Чорна лишень між рогами була в нього плямочка-вада,
²⁹²     В іншому — сяяв увесь, мов хто облив молоком.
²⁹³ Кноські й кідонські до того бика поривались телиці,
²⁹⁴     Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі.
²⁹⁵ Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю,
²⁹⁶     Тут же телиці гладкі стали ненависні їй.
²⁹⁷ Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих,
²⁹⁸     Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені.
²⁹⁹ Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла,
³⁰⁰     Рвала м'які для бика трави і листя дерев.
³⁰¹ Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа:
³⁰²     Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв.
³⁰³ Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає?
³⁰⁴     Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик.
³⁰⁵ Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом?
³⁰⁶     Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять?
³⁰⁷ Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця,
³⁰⁸     Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки.
³⁰⁹ Мінос ще милий тобі — то не треба шукати коханця,
³¹⁰     Потайки хочеш кохать — то хоч бика не кохай.
³¹¹ Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню,
³¹²     Мчить, мовби гнав її Вакх — буйний Аонії бог.
³¹³ О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю:
³¹⁴     Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого?
³¹⁵ Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави —
³¹⁶     Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей.
³¹⁷ Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну
³¹⁸     Гнати з лугів на ріллю — під луковидне ярмо
³¹⁹ Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце
³²⁰     Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть.
³²¹ Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні,
³²²     Криво всміхалась: "Ану — йди, залицяйсь до мого!"
³²³ То вона хоче Європою буть, то — Іо: ця — в корову
³²⁴     Перемінилася; ту — бик віз на спині своїй.
³²⁵ Стада вожак дерев'яну корову сприйнявши як справжню,
³²⁶     З нею зійшовся-таки; плід — таємницю розкрив.
³²⁷ Варто крітянці[1] було не зважати на пристрасть Тієста
³²⁸     (О, як нелегко жоні вірною буть одному!) —
³²⁹ Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори,
³³⁰     Він колісниці б тоді не розвернув на бігу[2].
³³¹ Волос пурпурний в отця свого, Ніса, дочка його вкрала —
³³²     Й лоном дівочим тепер тисне скажених собак.
³³³ Марса уникнувши на суходолі, на морі — Нептуна,
³³⁴     В рідному домі Атрід жертвою жінки упав.
³³⁵ Хто не сплакнув над жагою ефірської діви Креуси?
³³⁶     Хто про Медею не чув — матір, убивцю дітей?
³³⁷ Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі.
³³⁸     Рвав Іпполіта живцем коней сполоханих шал.
³³⁹ Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну
³⁴⁰     Голову — прийде пора — кара, Фінею, впаде!
³⁴¹ Вся ця біда — од жінок: їх любовне бажання сильніше
³⁴²     Й шалу у ньому завжди більше, ніж в чоловіків.
³⁴³ Сумнівів, отже, не май: будь-яка може стати твоєю;
³⁴⁴     Хтозна, чи з-між багатьох мовила б "ні" хоч одна.
³⁴⁵ Хай і відмовить якась, але кожній лестять залицяння,
³⁴⁶     Хоч ошукався — дарма: що та відмова тобі?
³⁴⁷ Чи ошукався, однак? Таж нове залицяння — солодше:
³⁴⁸     Більше сусідське добро нам до душі, ніж своє.
³⁴⁹ Завше-бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє,
³⁵⁰     Завше й чужа череда вим'я повніше несе.
³⁵¹ Спершу служницю пізнай, що при тій, котру звабити хочеш:
³⁵²     Так ти полегшиш собі до господині підхід.

1

Крітянка — Аеропа — онучка Міноса. Батько Аеропи Катрей віддав її мореплавцю Навплію з проханням втопити Аеропу у морі або продати у рабство. Проте Навплій пошкодував Аеропу та видав її заміж за царя Аргосу Атрея, якому вона зрадила з його братом Тієстом (Фієстом).

2

Щоб підтвердити законність прав Атрея на престол Мікен та вберегти його від зазіхань Тієста, який за допомогою Аеропи викрав символ влади — золотого барана, Зевс примусив Геліоса-сонце рухатися у зворотному напрямі.