Мистецтво кохання

353 Чи до своїх таємниць підпускає служницю, дізнайся,
354     Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно.
355 Спробуй, якщо все це так, підкупить, ублагати служницю:
356     Схилиш її на свій бік — легко досягнеш мети.
357 Час підбери (на це — й лікар зважає), коли господиня
358     Без намовляння твого візьме принаду з гачка;
359 Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде,
360     Як на врожайній землі — повному сили зерну.
361 Бо, коли туги, ні болю нема — наче ширяться груди,
362     Спритна Венера тоді влесливо входить у них.
363 Поки зажурений був Іліон — ворогам не давався,
364     А звеселивсь — і коня, повного зброї, прийняв.
365 Мить підбери, коли хитра суперниця їй дозолила:
366     Легко за себе тоді зможе помститись вона.
367 Зранку, як зачіску буде вкладать господині служниця,
368     Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби
369 Враженій гніву додать — так вітрило снаги дає веслам —
370     "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить".
371 От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, —
372     Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому.
373 Ґав не лови тоді: вляжеться вітер — охляне вітрило,
374     Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів.
375 Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" —
376     Це небезпечна, скажу, і непродумана гра,
377 Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню,
378     Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти.
379 Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим,
380     Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди!
381 Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую,
382     Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній.
383 А причарує таки, як листи буде брати й давати,
384     Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе —
385 Все ж господиню спочатку здобудь, а її — вже потому:
386     Не від служниці-бо слід розпочинати любов.
387 Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву —
388     Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я):
389 Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить,
390     Хай лиш відчує сама частку й своєї вини.
391 Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо,
392     Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне.
393 Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі,
394     Звабив — довершуй свого і переможцем відходь!
395 Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину,
396     Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти.
397 Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця
398     Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина.
399 Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі
400     Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій:
401 Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій,
402     А зеленавій воді — вигнуте дно корабля,
403 Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне:
404     Часто вдається воно тільки в означений час.
405 Хай це народження день, хай календи, що ними Венера
406     Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде,
407 Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,
408     А полонених вождів подиву гідні дари, —
409 Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди,
410     В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят.
411 Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору —
412     Той на уламках судна душу заледве спасе.
413 Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю
414     Римлян, що впали в бою, води алійські взялись.
415 Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати
416     Від найдавніших часів звик палестинський гебрей.
417 Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки:
418     Витрати будуть, а це — вісники чорного дня.
419 Як не викручуйся — візьме своє: не забракне їй хисту,
420     Щоб обібрати того, хто умліває з жаги.
421 Прийде до неї торговець-хитрун (таки знає, до кого!),
422     Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона —
423 Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить),