Мистецтво кохання

494     Часом приспішуй ходу, часом поволі ступай.
495 Можеш на відстані пари колон, для поваги, триматись,
496     Можеш пліч-о-пліч іти — жодного сорому тут.
497 Сяде в театрі, всім очі милуючи, — сядь побіч неї:
498     Буде на чому й тобі гарно попасти свій зір.
499 Тільки частіш поглядай, досхочу подивляй її вроду,
500     Мову веди звіддаля — знаками, порухом брів.
501 Щедро тому, хто зображує дівчину, бий у долоні,
502     Хто за коханця — тому ще запальніше плещи.
503 Стане — за нею вставай; сидить — не схоплюйся з місця,
504     Бо відтепер не тобі час твій належить, а їй.
505 Не кучеряв лиш волосся свого розігрітим залізом,
506     Каменем звітрених скель заросту ніг не стирай.
507 Хай цим займаються ті, хто звеличує матір Кібелу
508     На верескливо гучнім, як у фрігійців, ладу.
509 Врода недбала — окраса мужів. Чи не викрав із Кріту
510     Міноса доньку Тесей, хоч кучерявий не був?
511 Чепуруном Гіпполіт не ходив, а сподобався Федрі,
512     В лісі б Адонісу жить — рани ж богині завдав.
513 Зваблює хай чистота й засмаглість на Марсовім полі,
514     Тога нехай на тобі гарно, рівненько лежить.
515 Зуби — щоб чисті були, язика щоб ніде не кололи,
516     Хай не гуляє нога в надто широкім взутті.
517 Хай не стирчить навсібіч абияк підтяте волосся:
518     Чуб свій і заріст лиця вмілій руці довіряй.
519 Також про нігті подбай, щоб не довгі були та без бруду,
520     З ніздрі, як часом бува, щоб волосок не стремів.
521 Подих аби неприємним не був, коли рота розтулиш,
522     Запах провідці отар, цапа, з під пахв щоб не чувсь.
523 Інше — то справа манірних дівчат або тих серед хлопців,
524     Хто не обранку (ганьба!) — хлопця очима пасе.
525 Втім, уже Вакх закликає співця! Він сприяє коханцям,
526     Радий вогневі, що ним сам же колись пломенів.
527 Наче причинна, бродила піском, їй незнаним, крітянка —
528     Дією, куснем землі, що серед пінявих хвиль.
529 Як покладалась до сну, так і вибігла: в туніці вільній,
530     Боса; волосся густе злотом по плечах пливло.
531 В безгомінь моря, до хвиль: "Жорстокий Тесею!" — гукала,
532     Сльози дощем по лицю (чи заслужила?) лились.
533 Кликала й плакала враз — пасувало одне їй і друге:
534     Сліз найрясніші струмки вроди не збавили їй.
535 Знов себе в груди б'є найніжніші — "Утік, — лементує, —
536     Зрадник лукавий, утік! Що ж мені бідній робить?..
537 Що ж мені, — плаче, — робить?.." Аж тут задзвеніли кімвали,
538     Бубни озвались лункі з-під невсипущих долонь.
539 З остраху падає ниць, на півслові жалі перервавши,
540     Зблідла вона на лиці — крові й краплинки нема.
541 Ось і менади вже тут, на плечах розпустивши волосся,
542     Ось і сатири в'юнкі, Вакха провісники, тут;
543 Ось і підпилий Силен на ослі, що прогнувся під старцем,—
544     Хоч і підпилий, проте вправно за гриву вхопивсь.
545 Та, поки ловить менад, а вони — з ним забаву заводять,
546     Поки, невдаха-їздець, ослика прутом шмага,
547 Раптом не втримавсь-таки — стрімголов через вуха ослячі
548     Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!"
549 Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці
550     Тиграми править; в руках — віжки дзвенять золоті.
551 Дівчині — голос, рум'янець пропав, про Тесея забула,
552     Тричі хотіла тікать — тричі в'язав її страх.
553 Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться,
554     А на грузьких мокляках — очеретина суха.
555 Бог же: "Це я, — проказав, — захисник твій вірніший. Не бійся!
556     Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону!
557 Дар мій весільний — небо — візьми: кораблів заблукалих
558     Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести".
559 Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів,
560     Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок
561 Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо:
562     Що лиш на думку спливе — легко богам осягти.
563 Ті — Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові — інші,