Мистецтво кохання

564     Так з нареченою бог на небесах поєднавсь.
565 Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою,
566     А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі —
567 Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія-батька,
568     Щоб од вина не було шкоди твоїй голові.
569 Далі — багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати:
570     Що не домовиш їй ти — в думці домовить сама.
571 Потім черкни щось вином, хай стіл лестить замість тебе,
572     Хай вона знає, над ким влада її відтепер.
573 В очі — очима дивись, хай жагу твою бачить, бо часто,
574     Хоч і німують уста, мову обличчя веде.
575 Келих, що з нього вона надпила, поспіши перейняти
576     Й де ще тепло її губ — там його й ти пригуби,
577 Візьме шматочок якийсь — туди ж сягнувши рукою,
578     Пальцями пальців її мов ненароком торкнись.
579 Ще постарайсь, щоб її чоловік тебе теж уподобав:
580     Дружба ця їй і тобі стане в пригоді не раз.
581 Випаде жереб тобі за вином — відступи йому жереб,
582     Він хай бере твій вінець, хай покерує питтям.
583 Чи дорівняв тобі, чи не дотягся — віддай йому першість,
584     Слово прихильне своє кинуть йому не вагайсь.
585 Певний це, втоптаний шлях — по-мистецькому друга вдавати,
586     Втоптаний, певний, а все ж — ковзко й на ньому бува.
587 Так управитель не раз перевищує міру належну:
588     Більше на себе бере, ніж доручалось йому.
589 Ну, а тепер — щодо міри в питті, вона ж — очевидна:
590     Хай не підводять тебе ні голова, ні нога.
591 Надто сварок уникай, бо ж вино спонукає до сварки,
592     Руки, до бійки швидкі, стримуй, попивши вина.
593 Впав колись Еврітіон через те, що напивсь по-дурному, —
594     В колі гостей, за вином, дотеп доречний, не гнів.
595 Як голосистий — співай, як проворний — берися до танцю, —
596     Дар од природи на те, аби подобатись ним.
597 Справжнє сп'яніння — біда, а вдаване — то допомога, —
598     Хай заплітається твій, хоч і не п'яний, язик:
599 Може, зухваліше зробиш ти щось чи скажеш — не страшно:
600     Всяк зрозуміє тебе — вже напідпитку, мовляв.
601 Їй побажай гараздів і тому, хто втішається нею,
602     Подумки ж — лиха йому, всяких болячок назич.
603 Потім, як гості почнуть галасливо вставати з-за столу,
604     Саме при тій метушні гарну нагоду лови:
605 В гурт увіпхавшись, дістанешся легко до кралі своєї —
606     Пальцями стану торкнись, ногу — ногою відчуй.
607 Тут і зізнатись пора. Одначе не мнись по-селянськи —
608     Доля й Венера стоять лиш за хоробрих людей.
609 Про красномовність не стану тобі настанов подавати:
610     Досить тобі забажать, — мова сама попливе.
611 Вміло коханця вдавай, говори їй про зранене серце,
612     Щоб переконливим буть — весь на те хист поклади.
613 Втім, це неважко, бо кожній здається, що гідна любові, —
614     Хай препогана, усе ж вірить у вроду свою.
615 Та не один, хто вдавав, любов'ю проймавсь мимоволі:
616     Спершу зображував пал, потім направду палав.
617 Будьте ж, дівчата, ласкаві до тих, хто вдає, що кохає:
618     Та, котра грою була, — справжньою стане любов!
619 Словом лестивим, юначе, пора її серце здобути:
620     Плин гомінкого струмка й кручу підмиє не раз.
621 Личко, волосся хвалить не лінуйсь і тонюсінькі пальці,
622     Мовби хто виточив їх, і невеличку стопу.
623 Саме така похвала й для цнотливої — медом на душу:
624     Дівчина ж понад усе дбає про вроду свою!
625 Сором ще й досі хіба не пече і Юнону, й Палладу,
626     Що у фрігійських лісах віддано першість не їм?
627 Хвалиш — то всі свої барви показує птиця Юнони,
628     Будеш без слів подивлять — не виставлятиме їх.
629 Любить же навіть рисак біговий, коли часом по шиї
630     Злегка поплещеш або ж гриву розчешеш йому.
631 На обіцянки, гляди, не скупись: це чудова принада,
632     Свідками ж різних богів, щоб довіряла, бери!
633 Що присягають закохані, з того й Юпітер сміється, —