Гаразд, візьмімо три критерії, які я назвала, визначаючи генія: видатний розум, оригінальний погляд на світ, надзвичайна рішучість – і подивімося, чи мали ви їх у віці двох років.
«Видатний розум» досить складно визначити. Уже з’ясовано, що тест на визначення коефіцієнта інтелекту не такий уже й надійний. Але навіть якби можна було застосувати його цілком ефективно, він вимірює лише дуже вузьку сферу знань та вмінь. Тому доречніше вважати «видатний розум» особливим випадком «оригінального погляду на світ» – інтелектуального погляду, на відміну від художнього, музичного та десятка інших, уже відомих чи невідомих: політичного, емоційного, спортивного, гуманітарного… можете самі доповнити цей перелік.
Ви були наділені оригінальним баченням у віці двох рочків. Ви, мабуть, і не пам’ятаєте, але це тому, що завжди важко запам’ятати речі, яким складно дати назву. Річ у тім, що в ранньому дитинстві ви дивилися на світ у такий оригінальний спосіб, що жодна людина не могла допомогти вам знайти слова для визначення того, що ви бачили. Якщо ж ви самі знаходили ці слова, зазвичай ніхто їх не розумів!
Якщо вам коли-небудь доводилося слухати дуже маленьку дитину – наприклад, коли ви мама, то розумієте, про що я, – ви не могли не помітити, що вона говорить вельми дивні й навіть дивовижні речі. Це відбувається тому, що вона намагається сказати нам, який вигляд має світ, коли бачиш його вперше, з унікальної точки зору, що ніколи не існувала раніше! Видатні поети – це люди, які зберегли здатність бачити речі по-новому й говорити у віршах, що вони бачать, але всі ми колись уміли це робити. Уміли, коли вам було 2 роки. Ви були тоді дуже зайнятою особою. Ви не лише заново придумували рідну мову для власних потреб. Ви, як сказав би мій друг-фізик, проводили оригінальне дослідження природи всесвіту.
Отже, ви мали оригінальне бачення. Новий погляд на світ – ваш власний і неповторний.
Ви також мали «надзвичайну рішучість».
Чудово знали, що любите й чого хочете. І йшли до цієї мети без жодних вагань чи сумнівів. Якщо ви бачили печиво на столі, то не думали: «Чи можу я його взяти? Чи заслуговую я на нього? Чи не стану я посміховиськом? Я знову відкладаю на потім?» Ви просто думали: «Печиво». І плакали, підлещувалися, повзли, дерлися, будували піраміду з якихось коробок, аби дістатися нагору, зрештою, робили все можливе, аби дістати те печиво. Якщо вам не вдавалося його отримати, ви зчиняли галас, потім засинали й змінювали свою мету. І цей невдалий досвід аж ніяк не зупиняв вас на шляху до наступної чудової речі, яка привертала вашу увагу.
Прикметно, що в такій ситуації вам не потрібна «впевненість у собі». Цей вираз не має тут жодного сенсу. Ви навіть не усвідомлюєте свого «я». Ви повністю зосереджені на речі, яку хочете отримати.
Ось ми й перелічили ті «рідкісні» й «особливі» риси, які, на нашу думку, відрізняють геніїв від решти людей. Насправді, і ви їх мали, і я.
Куди ж вони зникли?
Поки ви були надто малі, аби дослухатися до розуму, і поки вас не навчили робити тільки «корисне», ви володіли дивовижною свободою бути тим, хто ви є. До того часу, як вам виповнилося 5 чи 6, або й раніше, дорогоцінне право робити вибір на основі ваших власних бажань почало зникати. Як тільки ви стали достатньо дорослими, аби контролювати себе та сидіти тихо й непорушно у школі, вважайте, медовий місяць закінчився.
Ви, мабуть, забули, як воно – йти в перший клас. У вас був уже солідний п’ятирічний досвід – ви багато бачили, пізнавали, відчували, щось ненавиділи й любили. Однак мета будь-якої школи – не дізнатися про щось від вас; школи призначені для того, аби вас навчити. Мимоволі там складалося враження, що ваші знання, уподобання та думки нічого не варті.
Просто ігноруючи той факт, хто ви є, вони ніби викреслили весь багатий внутрішній світ, який ви принесли із собою. Вони дивилися на вас, мов на чисту дошку, яку слід заповнити всім, що треба знати. Якщо під час вивчення таблиці множення вам було важливо поговорити з найкращим другом, помріяти чи помалювати, вас карали. Якщо вам пощастило вміти розмовляти з рослинами, учителі не питали: «Ти хочеш навчитися писати чи в тебе щось інше на думці?» Вони просто категорично наказували: «Відійди від тих квітів, і давай подивимося, як швидко ти можеш вивчити абетку».