незабудовані ділянки та покинуті житла. Там відкрито продаються наркотики
на вуличних перехрестях, квітне торгівля нелегальною зброєю, а підпали —
улюблений вид спорту місцевої громади. Якщо Лоутавн узагалі можна назвати
громадою. Сам же ресторан — дійсно пречудовий італійський заклад — попри
все, безпечне місце. Хазяїн має відповідні зв’язки, а отже, там, як на
«Безплатній парковці» у грі «Монополія».
Ходжес споліскує рота, повертається назад до спальні і, все ще думаючи
про «ДеМазіо», з сумнівом дивиться на стінну шафу, де поза висячими
штанами, сорочками і піджаками спортивного крою, яких він більше не
носить (занадто він завеликий став для більшості з них, окрім хіба що
пари якихось), ховається його сейф.
Узяти «Глок»? Чи, може, «Вікторі»? «Вікторі» менший.
Ні, ні того, ні іншого. Його ліцензія на приховане носіння зброї все ще
цілком дійсна, але не хочеться з’являтися в збруї на обід зі своїм старим
напарником. Від цього він почуватиметься соромливо, а йому вже й так
соромно через те, що він намірився сам розкопувати. Натомість він
підходить до комода, піднімає складену там спідню білизну і зазирає під
неї. Веселий Ляпанець так там і лежить, як він поклав його туди після
своєї пенсійної вечірки, так той і лежить.
От Ляпанець годиться. Бодай якась страховка в небезпечному районі міста.
Задоволений, він іде до ліжка і вимикає світло. Ховає долоні в прохолодну
містичну кишеню під подушкою і думає про Шляхового Джо. Джо поки що
щастить, але врешті-решт його впіймають. І не просто тому, що він
продовжує свої напади у відпочинкових зонах вздовж автомагістралей, а
тому, що він не може перестати вбивати. Він думає про фразу з листа
Містера Мерседеса: «У моєму випадку це неправда, тому що я абсолютно не
прагну робити такого знову».
Каже він правду чи бреше, як то він бреше отими своїми НАДМІРНИМИ ЗНАКАМИ
ОКЛИКУ, СЛОВОСПОЛУЧЕННЯМИ З ВЕЛИКИХ ЛІТЕР, АБЗАЦАМИ З ОДНОГО РЕЧЕННЯ?
Ходжес гадає, що він бреше — можливо, й собі так само, як і К. Вільяму
Ходжесу, Дет-Пенсу. — але наразі, коли Ходжес лежить тут і на нього
находить сон, це його не турбує. Головне, що той парубок вважає себе в
цілковитій безпеці. Він зарозуміло в цьому впевнений. Схоже на те, що він
не усвідомлює, як він підставився, написавши листа чоловіку, який до
свого виходу на пенсію був провідним детективом у справі Міського Центру.
Ти відчуваєш потребу про це говорити, хіба не так? Авжеж, відчуваєш, медяничку, не треба брехати своєму старому дядечку Біллі. І якщо той сайт
«Блакитна Парасолька Деббі» не черговий відволікаючий маневр, як ті твої
слова в лапках, ти відкрив підземний хід у власне життя. Тобі хочеться
побалакати. Ти маєш потребу балакати. І якщо ти ще й зумієш збісити мене
чимсь, це буде для тебе, як вишенька на пломбірі, хіба не так?
У темряві Ходжес мовить: «Я охоче тебе вислухаю. У мене повно часу. Я ж
на пенсії, врешті-решт».
Він засинає з усмішкою.
11
Наступного ранку Фредді Лінклаттер сидить на краю вантажної платформи і
курить «Марлборо». Поряд лежить її акуратно складена куртка «Дискаунт
Електронікс», поверх якої покладено її ж сітчасту бейсболку також із
логотипом «ДЕ». Вона теревенить про якогось Ісусового стрибуна, котрий її
діставав. Її завжди дістають якісь люди і під час перекурів вона про все
це розповідає Брейді. Розповідає вона докладно, в усіх подробицях, бо
Брейді добрий слухач.
— Отож він мені каже, значить, він каже таке: «Усі гомосексуалісти
потрапляють до пекла, і в цій брошурі все про це пояснюється». Ну, я її й
беру, правильно? Там картинка, на обкладинці, там на ній двійко в сраку
переляканих парубків, ґеї — у кримпленових костюмах, Богом клянуся —
отже, вони тримаються за руки і дивляться в печеру, заповнену полум’ям.
Плюс сам диявол! З вилами! Я тебе не дурю. І все-таки я намагаюся з ним
про це подискутувати. У мене таке враження, ніби він потребує діалогу.
Отож я кажу, я йому кажу, значить: «Тобі треба бодай на якийсь час
витягти свого носа з отого «ЛяВітта», чи як там його, і почитати дещо з
наукових досліджень. Ґеї народжуються ґеями, ось що я хочу сказати, альо?» А він своє: «Це просто неправда. Гомосексуальність — це нав’язана
поведінка і від цього можна відучитись». Отже, я такому не можу повірити, гаразд? Я собі думаю: «Насправді ти, либонь, вирішив з мене поглузувати, от лайно». Але я цього не кажу. А що я кажу, так оце: «Поглянь на мене, хлопчино, нумо, добре роздивися. Не соромся, від маківки до дупи. Що ти