бачиш?» І перш ніж він встигає почати штовхати мені своє лайно далі, я
продовжую: «Ти бачиш хлопця, ось що ти бачиш. Тільки Бог відволікся, коли
мусив причепити мені члена, і перейшов до наступного в черзі». А він мені
тоді…
Брейді прислухається до її розповіді — більш-менш, — поки вона не
доходить до «ЛяВітта» (вона має на увазі Книгу Левита[58], але Брейді
ліньки її поправляти), а потім назагал втрачає канву, слідкуючи лиш
достатньо для того, щоби вряди-годи вставити угу-угу. Його зовсім не
дратує цей монолог. Він заспокійливий, як музика «Ел-Сі-Ді
Саундсистем»[59], яку він інколи слухає на своєму «ай-Поді», перед тим як
заснути. Фредді Лінклаттер задуже висока як для дівчини, зі своїм зростом
шість футів плюс два чи три дюйми[60] вона буквально нависає над Брейді, і те, що вона говорить, є правдою: вона схожа на дівчину приблизно так
само, як Брейді Хартсфілд схожий на Віна Дизеля[61]. На ній прямі джинси
«Лівайз 501»[62], мотоциклетні берці й проста біла сорочка, що висить
абсолютно пласко, без жодної ознаки цицьок. Її тьмяно-біляве волосся
підстрижене до чвертьдюймової довжини[63]. Вона не носить сережок, не
користується косметикою. Вона можливо, вважає, що Макс Фактор[64] — це
означення того, що якийсь хлопець робить з якоюсь дівчиною поза старою
татовою стодолою.
Він промовляє свої «йо» та «угу-угу», не перестаючи загадуватись, що той
старий коп зробив з його листом і чи спробує той старий коп
сконтактуватися з ним на «Блакитній Парасольці». Він розуміє, що посилати
листа було ризиковою справою, але не аж так щоб занадто. Він написав його
в такому літературному стилі, який цілком відрізняється від його
власного. Шанси на те, що старий коп видобуде з того листа бодай щось
корисне, такі скупі, що їх майже не існує.
«Блакитна Парасолька Деббі» — річ трохи ризиковіша, але якщо той старий
коп гадає, ніби зможе його через неї відстежити, на нього чекає великий
сюрприз. Сервери «Деббі» містяться у Східній Європі, а в Східній Європі
комп’ютерна приватність — як чистота в Америці: стоїть на другому місці
за набожністю.
— Тож він веде своє, клянуся, це правда, він веде своє: «У нашій церкві є
чимало молодих християнок, які могли б тобі показати, як привести себе до
ладу, а якщо ти відростиш собі волосся, ти виглядатимеш доволі
гарненькою». Ти можеш у таке повірити? Отож я йому й кажу: «Наклади собі
пудрі-памади, і сам виглядатимеш збіса гарненьким. Одягнеш шкіряну куртку
та собачий нашийник, і тобі може пощастить зняти собі гарячу штучку в
клубі «Кораль». Сциконеш вперше спермою в груповусі “Вежа Влади”». Отже, це його заводить не на жарт, і він мені править: «Якщо ти вже переходиш
на особистості…»
Та й узагалі, якщо старому копу захочеться відстежити комп’ютерний слід, він мусить передати листа повноважним копам, у їхній технічний відділ, а
Брейді не вірить, що той це зробить. Не відразу принаймні. Він там
знудився, сидячи перед телевізором, не маючи нікого поряд для компанії. І
той револьвер, звичайно, отой, що він тримає його біля себе разом з пивом
та журналами. Не може забути про револьвер. Брейді насправді ніколи не
бачив, щоб він встромляв його дуло собі до рота, але кілька разів бачив, як старий коп тримав револьвер в руці. Щасливі, осяйні люди ніколи таким
чином не кладуть собі зброю на коліна.
— Отож я йому кажу, кажу йому, значить: «Не психуй. Тільки-но хтось
відпихується від ваших дорогоцінних ідей, як ви, хлопці, завжди починаєте
психувати». Ти помічав таке за христосиками?
Брейді не помічав, але каже, що так.
— Тільки цей почав слухати. Насправді почав. І ми закінчили тим, що пішли
з ним до пекарні Хоссені на каву. Де, я розумію, в це важко повірити, ми
наблизилися до того, що можна назвати діалогом. Я не покладаю великих
надій на людську расу, але вряди-годи…
Брейді майже цілком упевнений, що його лист роздрочить старого копа, принаймні попервах. Свої нагороди той отримав не за те, що був дурнем, тож крізь усі замасковані натяки він побачить, що йому слід покінчити
самогубством, як це зробила місіс Трелоні. Замасковані? Не дуже-то. Там
все викладено доволі прямолінійно. Брейді вважає, що в старому копі
розпалиться войовничість, принаймні на якийсь час. Але коли йому не
вдасться нікуди сягнути, провал на нього подіє ще приголомшливіше. От
тоді, припускаючи, що старий коп заковтне наживку «Блакитної Парасольки», Брейді й візьметься по-справжньому до роботи.
Старий коп думає: «Якщо я зможу завести з тобою розмову, я зможу тебе