— …і завжди вислизає, бо удачливий, як той чорт. Але потім він зраджує
матусю своєї дитини. Вона скаженіє і здає його.
Піт пістолетом наставляє палець на свого старого напарника.
— Точно в десятку. І наступного разу, коли Янг Аарон зі своїм обрізом на
пузі збереться в ломбард або якусь лавку, де міняють чеки на готівку, ми
знатимемо про це заздалегідь, а там вже й «янголе, янголе, ми
падаємо»[81]…
— Навіщо чекати?
— Знову райпрокуратура, — каже Піт. — Принеси Даяні Довбні шматок м’яса, вона скаже: «Підсмаж, а якщо буде недорум’янений, я відішлю його геть».
— Але ж ви його вже пришпилили.
— Я куплю тобі нові колеса з білими боковинами, якщо ВайЕй Цицьки ще до
Четвертого липня не опиниться в окружній, а у в’язниці штату раніше, ніж
настане Різдво. Дейвіс і Парковий ґвалтівник можуть забрати трохи більше
часу, але ми їх впіймаємо. Хочеш десерт?
— Ні. Так. — Офіціанту він каже: — У вас є ще той ромовий торт? З чорним
шоколадом?
Офіціант виглядає ображеним:
— Так, сер. Завжди.
— Мені порцію, будь ласка. І каву. Піте?
— Я вдовольнюся рештою пива. — Кажучи це, він наливає собі з глека. — Ти
впевнений щодо того ромового пирога, Біллі? Ти, схоже, набрав кілька
фунтів відтоді, як я тебе востаннє бачив.
Це правда. Ходжес їсть на пенсії залюбки, але тільки в останні пару днів
йому дійсно почала смакувати їжа.
— Я зважую, чи не стати «Хранителем ваги»[82].
Піт киває.
— Йо? Я зважую, чи не стати священиком.
— Та ну тебе нахер. А як там щодо Мерседес-Кілера?
— Ми все ще опитуємо мешканців того району, де жила Трелоні — фактично, саме там і перебуває зараз Ізабель, — але мене б дуже вразило, якби вона
чи хтось інший натрапив на живий слід. Іззі не стукається в жодні двері, в які ми по півдесятка разів уже не стукалися раніше. Той парубок украв
шикарну бричку Трелоні, виїхав з туману, зробив свою справу і знов заїхав
у туман, кинув машину, а далі… нічого. Не кажи навіть про ВайЕй Цицьки, насправді це цей Мереседесівець удачливий, як той чорт. Якби він
спробував утнути цей свій трюк бодай на годину пізніше, там уже
перебували б копи. Для контролювання натовпу.
— Знаю.
— Ти гадаєш, що й він це знав, Біллі?
Ходжес похитує туди-сюди долонею, показуючи, що тут важко щось сказати.
Можливо, якби він вв’язався з Містером Мерседесом в розмову на тому
вебсайті «Блакитна Парасолька», то запитав би.
Цей смертоносний мудак міг втратити керування машиною, коли почав збивати
й давити людей, але цього не трапилося. Німецька інженерія — найкраща в
світі, так каже Ізабель. Хтось міг би вискочити на капот і заблокувати
йому бачення, але ніхто цього не зробив. Під машину міг залетіти й
застрягти там якийсь зі стовпчиків, що тримали стрічку «НЕ ПЕРЕТИНАТИ», але й цього не трапилось. А ще хтось міг його побачити, коли він поставив
машину за тим складом і вже без маски вилазив з неї, але й там його не
бачив ніхто.
— Тоді було п’ята двадцять ранку, — нагадує Ходжес, — та навіть й опівдні
у тому місці майже так само пусто.
— Бо зараз рецесія, — мовить задумливо Піт Гантлі. — Йо, авжеж. Можливо, половина людей, які раніше працювали у тих складах, стояли перед Міським
Центром, чекаючи початку того проклятого ярмарку робочих місць. Не
сахайся іронії, це корисно для кров’яного тиску.
— Отже, ви нічого не маєте.
— Справа мертвіша мертвого.
Приносять Ходжесів торт. Пахне він гарно, а смакує ще краще.
Коли офіціант відходить, Піт нахиляється через стіл:
— Я собі, як кошмар, уявляю, що він зробить таке саме знову. Що з озера
напливе черговий туман і він зробить таке саме знову.
«Він запевняє, що не робитиме, — думає Ходжес, доправляючи виделкою собі
до рота черговий шматочок казкового торта. — Він запевняє, що “абсолютно
не прагне” цього. Він каже, що “досить означає досить”».
— Те саме або щось інше, — каже Ходжес.
— У мене сталася страшенна сутичка з дочкою в березні, — каже Піт. —
Жахлива сутичка. У квітні вже ні разу з нею не бачився. Вона пропустила
всі обумовлені вікенди.
— Йо?
— Угу. Вона хотіла піти подивитися конкурс чірлідерок. «Збуди фанк» — так
він, здається, називався. Практично кожна школа штату брала в ньому
участь. Ти ж пам’ятаєш, як Кенді завжди скажено захоплювалася
чірлідерками?
— Йо, — каже Ходжес. Він цього не пам’ятає.
— Ще коли їй було рочків чотири чи шість, вона собі зажадала маленьку
плісовану спідничку, так ми її потім з неї зняти не могли. Дві матері
сказали, що поведуть туди своїх дівчат. А я сказав Кенді — ні. Ти