віадука. Коли Тролю 1 здається, що він уже в безпеці, він обертається і
гукає:
— Я з тобою ще зустрінуся знову, жирний.
— Моли Бога, щоб цього не сталося, сракоголовий, — каже Ходжес.
Він підбирає рюкзак і вручає його малому, який дивиться на нього
вибалушеними, повними недовіри очима. Йому, мабуть, років із десять.
Ходжес опускає Ляпанця назад собі до кишені.
— Чому ти не в школі, малий чоловіче?
— У мене мама захворіла. Я іду по ліки для неї.
Ця брехня настільки нахабна, що змушує Ходжеса вищиритися.
— Та ні, аж ніяк, ти просто прогулюєш уроки, — каже він.
Хлопчик не каже нічого. Це полісмен, ніхто інший не виступив би так, як
цей дядько. Ніхто інший не тримав би зарядженої шкарпетки у себе в кишені
також. Безпечніше грати німого.
— Іди, прогулюй уроки деінде, де безпечніше, — каже Ходжес. — Там є
ігровий майданчик, на Восьмій авеню, спробуй туди.
— Там торгують коксом, на тому майданчику, — каже хлопчик.
— Я знаю, — каже Ходжес, майже добродушно, — але ж ти не мусиш собі
купувати.
Він міг додати: «Ти не мусиш також ставати перенощиком наркоти», але це
звучало б уже наївно. Там, у Лоутавні, більшість такої дрібноти якраз і
займаються переноскою. Можна заарештувати такого за володіння наркотиком, але спробуй зліпити справу.
Він вирушає знову на парковку, по безпечний бік віадука. Озирнувшись
назад, він бачить, що хлопчик так і стоїть на місці, дивиться на нього.
Рюкзак звисає з одної руки.
— Маленький чоловіче, — каже Ходжес.
Хлопчик дивиться на нього мовчки.
Ходжес піднімає руку, наставляючи на нього.
— Щойно я був зробив тобі добро. Я хочу, щоб ти передав його далі, перш
ніж сьогодні ввечері сяде сонце.
Тепер вираз обличчя малого виказує цілковите нерозуміння, немов Ходжес
бовкнув щось іноземною мовою, але з цим гаразд. Інколи воно просочується
вглиб, особливо у юних.
«Люди б здивувалися, — думає Ходжес. — Вони були б дуже здивовані».
22
Брейді Хартсфілд перевдягається в свою іншу уніформу — білу — і перевіряє
фургон, швидко зазираючи до списку, саме так, як це подобається містеру
Льобу. Все на місці. Він потикає голову в кабінет, щоб привітатися з
Ширлі Ортон. Ширлі жирна свиня, завелика любителька продуктів компанії, але йому хочеться залишатися приємним для неї. Брейді хоче бути приємним
для всіх. Так набагато безпечніше. Вона западає на нього, і це зручно.
— Ширлі, ти гарнюня дівчинка! — гукає він голосно, і вона вся спалахує аж
до лінії волосся на її прищавому лобі. «Мала льоха, паць-паць-паць, —
думає Брейді. — Ти така жирна, що, коли ти сідаєш, в тебе, мабуть, піхва
вивертається назовні».
— Привіт, Брейді. Знову на Вест Сайд?
— Весь тиждень, люба. Ти в порядку?
— Нормально. — Червоніє ще дужче, ніж перед тим.
— Добре. Просто хотів спитати, як справи.
Потім він від’їжджає, слухняно дотримуючись усіх обмежень швидкості, хоча, щоб дістатися своєї території, така повільна їзда забирає нахер у
нього цілих сорок хвилин. Але це мусить бути саме таким чином. Упіймають
за перевищення на фургоні компанії в той час, як у школах закінчились
останні уроки, — і тебе звільнено. І не просися. Але коли він приїжджає у
Вест Сайд — це гарна частина роботи, — він опиняється в районі, де живе
Ходжес, і то з повним правом там перебувати. Ховайся на видноті, як каже
старе прислів’я, і, на впевнену думку Брейді, це дійсно мудро.
Він завертає з Ялинкової вулиці й повільно їде по Харпер-ровд, просто
повз будинок Дет-Пенса. «О, лишень подивіться, — думає він. — На
передньому дворі цей негритосик, оголений до пояса (так, що всі матінки, які вдома, можуть, поза всякими сумнівами, добре роздивитися наолієні
потом кубики м’язів його преса), штовхає “Газонного Хлопчика”»[98].
«Майже вчасно ти за це взявся, — думає Брейді. — Галявина мала вже доволі
кошлатий вигляд. Та, мабуть, старий Дет-Пенс навряд чи звертав на це
велику увагу. Старий Дет-Пенс занадто заклопотаний тим, що дивиться
телевізор, їсть «поп-тарти»[99] і мацає револьвер, який лежить на столику
поряд із його кріслом».
Негритосик чує, як він під’їжджає, і розвертається подивитися. «Я знаю
твоє ім’я, негритосику, — думає Брейді. — Тебе звуть Джером Робінсон. Я
знаю майже все про старого Дет-Пенса. Я не знаю, чи він шпокає тебе, але
мене б це не здивувало. Саме через це він може й тримати тебе біля себе».
Брейді махає рукою понад кермом свого маленького, розмальованого дитячими
сюжетами фургона «Містер Смаколик», який ще й весело дзеленчить