отже, залишається клієнткою.
— Я жодного слова від вас не чув, — запевняє Ходжес, залізаючи до своєї
машини. Він сподівається, що чоловік Гелен Вілкокс не застане свою
дружину і цього здорованя разом у ліжку, якщо між ними дійсно таке
відбувається; це могло б означати кінець договору «Невсипущої охоронної
служби» з мешканцями Цукрових Пригірків. Самого Піпелза за таким фактом
буде прибрано моментально. Щодо цього не може бути жодних сумнівів.
«Можливо, вона просто вибігає до його машини зі свіжоспеченими коржиками,
— думає Ходжес, від’їжджаючи звідти. — Ти занадто передивився нацистської
психотерапії для шлюбних пар по телевізору».
Не те щоб для нього мало якесь значення любовне життя Редні Піпелза. Що
має значення для Ходжеса, коли він спрямовує машину до себе, до свого
набагато скромнішого дому у Вест Сайді, це те, що Джанель Паттерсон
успадкувала добро своєї сестри, що Джанель Паттерсон живе прямо тут, у
місті (принаймні поки що), і те, що Джанель Паттерсон мусила вже бодай
щось робити з тим, що належало покійній Олівії Трелоні. Включно з її
паперами, серед яких може матися і певний лист — можливо, навіть не один
— від того виродка, який дістався вже й до Ходжеса. Якщо така
кореспонденція існує, він залюбки б її переглянув.
Звісно, це справа поліції, а К. Вільям Ходжес більше не полісмен.
Займаючись цим, він вислизає за межі правових рамок, сам чудово це
розуміючи — почати з того, що він приховує певний доказ, — але в нього
немає наміру зупинитися, поки ще ні. Нахабна розв’язність листа того
виродка його роздрочила. Але, визнає він, вона роздрочила його в добрий
бік. Вона подарувала йому сенс і мету, а після останніх кількох місяців
це, схоже, просто чудовезна річ.
«Якщо мені пощастить трохи просунутись у цій справі, я все передам Піту».
Коли ця думка набігає йому в голову, Ходжес не дивиться в люстерко
заднього огляду, але якби він це зробив, то побачив би, як його очі
блимнули на мить угору і вліво.
4
Ходжес зупиняє «Тойоту» ліворуч від свого будинку під навісом, який
слугує йому за гараж, і, переш ніж підійти до дверей, затримується, щоб
порадіти свіжопокошеному моріжку. У дверях він знаходить записку, що
стирчить зі щілини для пошти. Перша його думка — «Містер Мерседес», але
це було б надто зухвалим навіть для такого парубка.
Записка від Джерома. Його акуратний почерк дико контрастує з його
стьобним дуркуванням в самому посланні.
#Дорогий маса Ходжес,
Моя покосив ваш траву і поставив косарьку до по-вітки. Моя надієця ви не
переїхав її, сар! Якшо в вас є іше якихсь тутечки діля для сього чорного
хлопа, брязніть мені на гудок. Моя будь радий з вами побалакат якшо не
буде по ділях з якойсь з моїх курвальок. Як ви знаєш їм тре багато робить
і часом дістават прочухану, бо вони можут буть угурні, особіно ті шо
троха не білі метиски! Моя завше слухає вас, сар!#
Ходжес утомлено хитає головою, але не може втриматись від посмішки. Його
найманий хлопець отримує суцільні «А» з просунутої математики, він уміє
ставити на місце відпалі ринви, він лагодить Ходжесові електронну пошту, коли вона збивається на манівці (що трапляється часто, переважно через
його власне недбальство), він знається на основах сантехнічних робіт, він
досить добре вміє розмовляти французькою, а якщо спитати в нього, що він
читає, він півгодини може тебе морити розповідями про клятий символізм Д.
Г. Лоренса[115]. Він зовсім не хотів би бути білим, але оскільки він
чорношкірий син родини вищого середнього класу, це, за його словами, ставить перед ним «виклики ідентичності». Каже він це жартома, але
Ходжесу не віриться, що він жартує. Аж ніяк.
Професор у коледжі, татусь Джерома і його матінка, сертифікована
аудиторка найвищої кваліфікації (на думку Ходжеса, обоє зі зниженим
рівнем почуття гумору), вжахнулися б від цього листування. Вони могли б
навіть вирішити, що їхній син потребує консультації у психолога. Але від
Ходжеса їм нічого не дізнатися.
— Джероме, Джероме, Джероме, — примовляє він, заходячи до будинку. Джером
і його «діля для курваля». Джером, який не може вирішити, принаймні поки
що, в якому з коледжів Ліги Плюща[116] йому хочеться далі вчитися; те, що
будь-який з тих поважних закладів його прийме — передрішено. Він єдина
людина в кварталі, про кого Ходжес думає як про друга, і насправді
єдиного, якого він потребує. Ходжес вважає, що дружбу переоцінюють, і в