перед нею. Наступний у черзі товстий сімейний психолог, який примушує
своїх гостей плакати (називаючи це «проривом крізь стіну відмовлення») і
запрошує їх іти геть, якщо хтось із них наважиться виказати сумнів щодо
його методів. Ходжес підозрює, що цей товстий сімейний психолог оволодів
цими методами зі старих навчальних відео КДБ.
Ходжес споживає цю страву з повнокольорового лайна після полудня кожного
буденного дня тижня, сидячи в кріслі «Лей-Зі-Бой» з батьківським
револьвером — тим, який носив його тато, коли був патрульним копом, — на
столику поряд себе. Він завжди кілька разів бере його в руку і зазирає в
дуло. Перевіряє ту круглу темряву. Пару разів він встромляв його собі між
губи, просто щоб відчути, як воно — коли в тебе на язику лежить
заряджений револьвер, націлений у піднебіння. «Призвичаююсь», — думає
він.
«Якби я міг напиватися як слід, я б його сховав, — думає він. — Я заховав
би його щонайменше на рік. А якби зміг заховати на пару років, цей потяг, може, й минувся б. Я міг би зацікавитися садівництвом, або спостеріганням
за пташками, чи навіть малюванням картин. Тім Квіглі зайнявся малярством, там, на півдні, у Флориді. У пенсіонерському поселенні, напакованому
старими копами. Судячи з усього, Квіглі насправді отримував від цього
насолоду і навіть продав кілька своїх робіт на Венеційському Арт-
фестивалі[24]. До того, як його розбив інсульт, тобто. Після інсульту він
провів вісім чи дев’ять місяців у ліжку, з цілком паралізованою правою
стороною. Для Тіма Квіглі було покінчено з малюванням. А потім він помер.
Отак-от».
Бемкає гонг до бою, і звісно ж, обидві жінки нападають на кощавого
парубка в божевільній краватці, зблискують лаковані нігті, метляється
пишне волосся. Ходжес знову тягнеться по револьвер, але встигає його
тільки торкнутись, коли чує клацання прорізу в передніх дверях і ляпання
пошти, яка впала на підлогу сіней.
У ці дні електронних листів і Фейсбука нічого важливого не вкидають у
поштовий проріз, але він все одно підводиться. Краще вже перегляне пошту, полишивши батьківський «M & P .38» на інший день.
2
Коли Ходжес із невеличким стосом пошти повертається в своє крісло, ведучий бійцівського шоу якраз каже «до побачення», обіцяючи своїй
аудиторії на «ТіВі Ленд»[25], що завтра будуть карлики. Фізичного чи
розумового ґатунку, він не уточнює.
Біля «Лей-Зі-Боя» стоять два невеличких пластикових контейнери для
непотребу, один для пляшок, які можна здати, інший для сміття. До сміття
йде рекламний буклет з «Волмарту», який обіцяє ВІДКОТ ЦІН; адресована
НАШОМУ УЛЮБЛЕНОМУ СУСІДУ пропозиція страхування для фінансового
забезпечення похорону; оголошення про те, що всі DVD тільки один тиждень
продаватимуться в «Дискаунт Електронікс» на 50 % дешевше; розміром як
поштова листівка прохання «вашого важливого голосу» від парубка, який
змагається за вакантне місце в міській раді. Є там і фотографія цього
кандидата, Ходжесу він нагадує доктора Оберліна, дантиста, який жахав
його в дитинстві. Є там також і буклет від супермаркету «Албертсонс»[26].
Його Ходжес відкладає вбік (тимчасово накриваючи ним батьківський
револьвер), бо він нашпигований купонами.
Останнім у пошті йде справжній лист — відчувається, що доволі товстий, —
у конверті ділового розміру. Він адресований: #Дет. К. Вільяму Ходжесу
(пенс.), Харпер-ровд № 63#. Зворотної адреси на ньому нема. У лівому
верхньому куті, де вона зазвичай міститься, він бачить друге у своїй
сьогоднішній пошті усміхнене обличчя. Тільки тут воно не таке, як те, що
підморгувало йому з буклета «Волмарта» про ВІДКОТ ЦІН, а радше емоційна
іконка, яку використовують в електронній пошті — смайлик у темних
окулярах і з оскаленими зубами.
Це розворушує одну згадку, і то не вельми приємну.
«Ні, — думає він. — Ні».
Але конверт він розриває так швидко і різко, що звідти випадають чотири
друкованих аркуші — не насправді друкованих, не на друкарській машинці, а
просто комп’ютерним шрифтом, який схожий на старий машинний.
«Шановний Детективе Ходжес» — починається лист.
Не дивлячись, він тягнеться рукою і відкидає на підлогу рекламний буклет
«Албертсонс», сам не помічаючи, як його пальці блукають по револьверу, і
підбирає телевізійний пульт. Натискає кнопку вимкнення, затикаючи пані
суддю «полонених не беремо» посеред якоїсь сварливої тиради, і всю свою
увагу обертає до листа.
3
#Шановний Детективе Ходжес!