— Я тепер просто містер, — простягає йому руку Ходжес. Піпелз її потискає. — А щодо іншого ви праві. Я пішов у відставку з копів майже в той самий час, коли місіс Трелоні пішла в відставку цілком з життя.
— Сумно то було, — промовив Піпелз. — Ви знаєте, що діти обкидали яйцями її ворота? І то не просто на Гелловін. Разів три чи чотири. Одну таку зграю ми впіймали, але інші… — Він похитав головою. — Плюс туалетний папір.
— Йо, вони таке люблять.
— А одної ночі хтось намалював графіті на лівій ворітниці. Ми цим заопікувалися до того, як вона могла побачити, і я цьому радий. Ви знаєте, що там було?
Ходжес хитає головою.
Піпелз притишує голос:
— ПИЗДА ВБИВЦЯ, ось що там було написано — величезними, спливаючими літерами. Що було абсолютно несправедливим. Вона дала маху, от і все. Є серед нас такі, хто бодай раз чи й не раз не схибили?
— Не я, це напевне, — каже Ходжес.
— Правильно. Біблія каже, нехай той, хто без гріха, кине перший камінь.
«Коли рак на горі свисне», — думає Ходжес і питає (з чесною цікавістю):
— Вам вона подобалася?
Очі Піпелза перебігають вгору і вліво тим мимовільним порухом, який Ходжес впродовж років і років так багато разів спостерігав у кімнаті для допитів. Це означає, що Піпелз або збирається ухилитися від відповіді, або відверто збрехати.
Наразі відбувається ухиляння.
— Ну, — починає він, — вона правильно ставилася до нас на Різдво. Подеколи вона плутала наші імена, але пам’ятала, хто ми такі, і кожен з нас отримував по сорок доларів і пляшці віскі. Доброго віскі. Ви думаєте, ми отримували подібне від її чоловіка? — Він фиркає. — Десять баксів, всунутих до картки «Холмарк»[113], ото було й усе, що ми отримували від того скупердяя, поки він ще був у сідлі.
— На кого саме працюють «Невсипущі»?
— Воно називається «Асоціація Цукрові Пригірки». Знаєте, звичайне таке об’єднання мешканців району. Вони борються проти міських законів щодо зонування територій, коли ті їм не подобаються, і переймаються тим, щоб усі на районі відповідали певним… гм, стандартам — мабуть, так це можна назвати. Багацько тут різних правил. Типу, на Різдво можна засвічувати білу ілюмінацію, а кольорову не можна. І вона не мусить блимати.
Ходжес пускає очі собі під лоба. Піпелз шкіриться. Вони вже перетворилися з потенційних антагоністів на колег — принаймні майже, — а чому? Тому що Ходжес випадково вгадав походження трішечки ексцентричного імені цього парубка. Можна назвати це удачею, але завжди є щось таке, що переведе тебе на один бік з особою, яку ти бажаєш порозпитувати, обов’язково щось є, і почасти успішна робота Ходжеса-копа засновувалася на тому, що він умів таке вгадати, принаймні в більшості випадків. Це той талант, якого ніколи не мав Піт Гантлі, і Ходжес задоволений, усвідомивши, що залишки його власного дару залишаються в доброму робочому стані.
— Пригадується мені, у неї була сестра, — каже він. — У місіс Трелоні, я маю на увазі. Хоча я з нею ніколи не бачився, навіть імені не пам’ятаю.
— Джанель Паттерсон, — миттю підказує Піпелз.
— Ви таки з нею знайомі, я гадаю.
— Так, це правда. Вона гарні люде. Скидається трохи на місіс Трелоні, але молодша і виглядом гарніша. — Його руки описують в повітрі форми піскового годинника. — Повніша. А вам часом не відомо, чи є якийсь поступ у справі того «Мерседеса», містере Ходжес?
Це не те запитання, на яке Ходжес відповів би за звичайних обставин, але якщо ти бажаєш отримувати інформацію, то мусиш також ділитися інформацією. А те, що він має, воно достатньо безпечне, бо це зовсім ніяка не інформація. Він використовує фразу, вимовлену кілька годин тому Пітом Гантлі під час їхнього ланчу:
— Справа мертвіша мертвого.
Піпелз киває так, немов на щось більше він і не очікував:
— Імпульсивний злочин. Жодних зв’язків ні з ким із жертв, жодного мотиву, просто вбивство заради азарту. Найбільше шансів впіймати його — це якщо він спробує вчинити таке знову, як ви гадаєте?
«Містер Мерседес каже, що більше такого не робитиме», — думає собі Ходжес, але це та інформація, якої він абсолютно не бажає виказувати, тому він погоджується. Корпоративне взаєморозуміння — це завжди добре.
— Місіс Т. залишила великий спадок, — каже Ходжес, — і я маю на увазі не лише цей будинок. Цікаво мені, чи дістався він тій сестрі.
— О, авжеж, — відповідає Піпелз. Він замовкає, а потім говорить те, що і Ходжес казатиме в недалекому майбутньому декому іншому. — Я можу з вами розраховувати на конфіденційність?
113
«Hallmark Cards» — заснована 1910 р. найбільша в США компанія з випуску вітальних карток та інших подарункових речей.