Б. Ні.
А. Чому?
Б. Не хочу знати свого майбутнього.
А. Зрозуміло. Ти боїшся його. І даремно. Відома снознавиця Катерина Соляник вважає, що «сон — це, можливо, єдиний у світі порадник, який ніколи не дасть поради на шкоду вам. Він покликаний захистити, попередити й допомогти, показати варіант рішення, який лежить не на поверхні, але може бути навіть ефективнішим і вдалішим в конкретній ситуації… Важливо лише зрозуміти, в чому він полягає».
Б. Це вона так думає, а мені здається, що мої важкі сни мені навіює якась лиха сила…
А. Навіщо?
Б. Щоб збентежити мене, налякати, спантеличити.
А. А може, попередити лихо? Одна моя приятелька, фаховий психіатр, вважає сни, в яких на неї хтось нападає, грабує чи намагається вбити, своєрідним щепленням від лиха. Каже: «Це гарантія, що наяву зі мною нічого подібного не станеться, оскільки я вже пережила це уві сні».
До речі, вже згадуваний Хорхе Луїс Борхес не виключає того, що твої підозри є небезпідставними. «А раптом природа кошмарів справді є надприродною? А раптом кошмари — це щілини пекла? І страшні сни переносять нас у пекло в буквальному сенсі? Чому б і ні? Світ дивний, в ньому можливо все». Питання в тому, навіщо це робиться? Щоб просто перелякати сновидця чи, що ймовірніше, попередити: «Твої вчинки не є бездоганними».
Мені, приміром, тьмаві, хаотичні сни, схожі на розмиті дощем акварельні малюнки, сняться, здебільшого, перед загостренням хронічних недугів. Я не розумію їх сенсу, пам’ятаю лише гнітючий настрій. Називаю їх «сліпими» снами і сприймаю як заклик: «Подбай про здоров’я».
Б. Окрім того, я не довіряю Сонникам. Колись у мене було декілька… Один пропонує одне тлумачення, інший — протилежне…
А. Й не дивно. Сонники укладають люди, а світ сновидінь — що безмежний мінливий океан. Для одного вода в ньому зелена, для іншого — блакитна, а ще інший бачить її рожевою. Проте, у всіх без винятку Сонниках є сталі, незмінні символи, напрацьовані впродовж тисячоліть. Сім років тому я придбала цікаву книжку «Кухня ведьм. Полезные тайны», яка об’єднує під однією обкладинкою потаємні книжки середньовіччя, які зберігалися в монастирських бібліотеках, у лікарів, травників і навіть некромантів: «Травник Апулея», книжки про камені, фізіономіку, хіромантію, а також «Сонник Даниїла» (XIV–XV ст.), званий ще Оксфордським. І була приємно здивована, що можу користуватися ним, оскільки більша половина тлумачень за своєю суттю майже не відрізняється від тих, які пропонують найсучасніші Сонники. Проблема не в Сонниках, а у твоєму зневажливому ставленні до своїх видінь, в небажанні пізнавати в собі як добре, так і зле.
А це, між іншим, дуже цікава праця. Знову зацитую Джозефа Кемпбелла: «Підсвідоме посилає в мозок найрізноманітніші фантазії, страшних істот, жахливі й облудні образи… оскільки під підлогою відносно охайного, невеликого житлового приміщення, яке ми називаємо свідомістю, людське царство перетворюється в печери Аладіна. Там нас очікують не лише дорогоцінні скарби, але й небезпечні джини». Страхаючись джинів, ти відмовляєшся від скарбів, дорога.
Б. І що саме ти вважаєш «дорогоцінними скарбами»?
А. Віщі, містичні сни, які допомагають людині, а то й змушують її змінювати думки, мрії, ідеї. Тобто, докорінно змінюватися на краще, пильніше, відповідальніше ставитися як до життя, так і до смерті. Поезія (справжня!) і віщий сон мають спільне джерело. Муза талановитого поета не пурхає над ним, а подібно душі сновидця, в якій не згасла жага пізнання, перебуває на межі миттєвості й вічності й там, як богиня долі Парка, з вражень дня і ночі висновує Здогад.
«Денні» вірші, «денні» сни, в яких не вловлюється подих вічності, — витвори без підтексту, як правило, неглибокі й швидко забуваються. А віщі сни, так само, як і геніальні вірші, залишаються в пам’яті назавше, бо вони — діти дня і ночі, пізнаного і непізнаного, минулого й вічного. Той, хто подібно тобі, нехтує ними, нехтує самопізнанням, самовідкриттям і самовикриттям, мов листок пливе на поверхні ріки життя.
Б. Ну годі! Вважай, що ти переконала мене, «сновидице»! Якщо мені присниться якийсь неймовірний сон, я звернуся до тебе, щоб ти витлумачила його.
А. Звертайся, але май на увазі, що ніхто не зробить цього краще за тебе, бо на відміну від сторонньої людини, ти знаєш про себе все чи майже все: обставини свого життя, свої грішки, свої мрії, прагнення, стан здоров’я і т. і. То ж вчися сама.