Несподівано, порушуючи мовчання, Кашкет заспівав:
— Кашкет у своєму репертуарі, — зауважив Гладишев.
— А що — чим не Шаляпін? — сказав Кашкет і набрав молодецького вигляду, поправляючи косинку.
— Низ уже набитий, Шаляпін, а верхньої опоки все ще не видно! — крикнув я.
Тупцяючи біля машинки, він усе ще не міг заспокоїтися:
— Навіть пісню про тебе народ склав…
— Яку таку пісню?
— А ось яку… — І шепелявим, пропитим голосом він заспівав:
Адже ти з Подолу?
— Погано географію знаєш, — сказав я суворо. — Поділ — це околиця Києва, а я особисто народився в колишній Подільській губернії.
Кашкет нічого не відповів. Він силкувався встигати, перемагаючи похмілля, метушився, але мені було ясно, що ту норму, яку звичайно ставили ми з Науменком до перерви, нам ніяк не виконати.
Пісок напередодні був политий надміру. Під низом він парував, як розкритий гній навесні, і не годився для формування. Треба було перемішати його з сухим піском.
Недалеко була купа пересохлого і масного піску. Я прожогом кинувся туди і, щоб не спиняти формування, став перекидати пісок на наш бік.
— Тихше ти, окаянний! — крикнув мені у вухо Кашкет і схопив мене ззаду під лікті.
Але розмаху моїх рук йому вже було не затримати. Лезо лопати врізалось у пісок, зустрічаючи на своєму шляху несподівану перепону. Щось хруснуло в піску, наче лопата перерізала електричну лампочку.
— От ірод! Хто тебе просив сюди ніс совати? — закричав у відчаї мій напарник.
Він сів навпочіпки і став розривати тремтячими руками пісок.
Та ти збожеволів, чи що? — спитав я, все ще нічого не розуміючи.
— Я тобі дам «збожеволів»! Так дам, що своїх не впізнаєш… Чвертка була захована тут, а ти розбив її.
Кашкет підняв на долоні Жменю мокрого піску. Він підніс його до носа і став жадібно обнюхувати. Руки його тремтіли. Різкий запах горілки ствердив мені, що у піску справді була зарита пляшка.
— Ходімо формувати! — покликав я.
— А чим я тепер похмелюся в обід?
— Давай звільняй рамки! Два низи набиті.
Похмурий, насуплений, він став набивати. Але втрата чвертки непокоїла, видно, його більше за все на світі.
— І понесло ж тебе на той бік!
— А що це ти горілку в цех носиш?
— Ти, я бачу, в’їдлива людина! Недарма твій земляк розповідав, який ти противний хлопець.
— Це правда, я противний для тих, хто Радянську державу обдурює. Таким противним був, є і буду. А те, що Тиктору і тобі це не подобається, — мені це байдуже. Я вам підспівувати не буду. А якщо тобі не до душі порядки радянські на заводі, забирайся геть звідси, поки ми тебе самі не попросили.
… Кашкет і справді з обіду пішов невідомо куди: може, в амбулаторію — лікарняний лист просити, а може, по записці про звільнення. Але незабаром Федорко, пробігаючи цехом, на ходу кинув мені:
— Я відпустив твого напарника, формуй сам. Турунда допоможе тобі залити.
І ось після всієї мороки з Кашкетом настали блаженні години. Набив пару низів, повстромляв туди стержні — перебігаєш до другої машини і формуєш верхи.
Я був вдячний цим хвилинам ще й тому, що, коли мчав цехом від коминків, тримаючи в кліщах палаючі плитки, у мозку блиснула щаслива думка.
«А що, — думав я набиваючи, — коли по цих же трубах, по яких зараз проходить до кожної машинки стиснене повітря, пустити таке ж повітря, але раніш підогріти його? Нехай іде підогріте повітря по цеху, розгалужується до кожної машинки і нагріває заодно моделі. Від загальної магістралі можна зробити відвід, прикрутити до нього краник, а до краника — гумовий шланг з мідним наконечником. Треба тобі повітря для обдування моделей — повернув краник і тим же гарячим повітрям чудово змітаєш непотрібний тобі пісок. А всю решту часу повітря працює на підогрів. І як просто зробити це! Треба тільки запаяти пази під моделями, зробити доступ для проходження повітря, і модель весь час буде гаряча. А чого ми досягнемо? Багато чого! Ливарникам уже не треба залишати своє робоче місце і бігати до коминків. Вони не будуть більше простуджуватися, вискакуючи розпалені у двір, особливо взимку. Буде забезпечено правильний ритм формування. Та й скільки коксу можна зберегти для держави, якщо ми назавжди знищимо коминки!»