З цими словами я помахав їй шершавою долонею, а другою рукою сильно штовхнув уперед хвіртку…
Перший відгукнувся на мою листівку Моня Гузарчик. Воно й зрозуміло: Харків був поряд, ніч їзди. Монька писав:
«… Одержана листівка принесла мені багато радості і морального задоволення. Всі наші дрібні сварки вже забулися. Залишилося в пам’ятісаме хороше. І біс з ним, що ви не хотіли мене прийняти в комсомол через оту бабусю, яку я навіть і в вічі не бачив. Комсомольцем я таки буду! Я працюю тут на Харківському паровозобудівному заводі. Ти знаєш, скільки тут робітників? Адже не повіриш! Більше десяти тисяч. Наш «Мотор» у порівнянні з ХПЗ — це сільська кузня…
Мені було дуже дивно читати твої слова про те, що вам «довелось повоювати», перше ніж вас прийняли на заводімені лейтенанта Шмідта. А мене без усяких: тільки показав путівку — зарахували в дизельний цех, і тут-то я вперше побачив, як складаються величезні машини для вироблення електроенергії — дизелі. Ти не можеш собі уявити, Василю, який велетень цей дизель! Движок, що пихкав у нас у підвалі фабзавучу, приводячи в рух токарні верстати і циркулярну пилу, — сморчок у порівнянні з нашим двигуном. Можу сказати цілком одверто: робота виключно цікава, і я дуже задоволений з неї. (Кожного разу, коли я пишу слово «задоволений», мені пригадується наш фабзавуч і Бобир, який одного разу написав це слово «затоволений»). Як він, наш товаришок, почуває себе біля моря? Передай йому мої найкращі побажання.
Мене одразу ж призначили у бригаду з шести чоловік. Живу далеко — кілометрів дев’ять од заводу, але цієї відстані не помічаю. Навпаки навіть: приємно їхати через столицю трамваєм і розглядати у вікно її вулиці. Приїжджаю раніш, готую інструмент. Майстер Іван Петрович Колесниченко похвалив мене одного разу: «От, — сказав, — Монька хоч і подолянин, недавній фабзавучник, але старається не гірше за інших». Люди в бригаді підібрались хороші, переважно старички. Один з них пробував було пожартувати з мене і послав в інструментальну, щоб я йому приніс якесь «бігме». Я кричу, вимагаю, а потім виявляється, що «бігме» — це вигадка, такого інструмента взагалі нема. Посміялися з мане здорово!
Серед кадрових робітників дизельного цеху є чимало таких, які самі революцію робили. І не тільки Радянську владу на Україні зміцнювали, але ще під час травневого страйку 1902 року бастували, в 1905 році поліцейських били. Справжній пролетаріат! Вони розповідали мені немало про бої харківських робітників проти царату. От учора скінчили ми роботу, виходимо з цеху із складальником Кулешовим, — років йому вже біля шістдесяти. Бачимо — трамваї повні-повнісінькі. Він і каже мені: «Давай, Моню, підемо пішечки до центру». Пішли ми з ним, і я нітрохи не пожалкував, що згодився на таку прогулянку. Ідемо, а старик розповідає мені, як готувалось у Харкові повстання, як приїздили делегати ЦК більшовиків з Пітера. Уже в центрі, на майдані Рози Люксембург, там, де проїзд з майдану на Університетську, Кулешов показав мені, де містився штаб повстання, звідки підносили боєприпаси, де підстрелили перших поліцейських, де спорудили барикаду…
Порядки тут інші, аніж у нашому місті. Пам’ятаєш, як проробляли у нас навіть безпартійних за те, що вони носили галстуки? Тут — зовсім інше. Молодь ХПЗ, і особливо нашого дизельного цеху, не вважає негожим гарно, охайно одягатися. «Справа зовсім не в галстуці, — кажуть тут, — а в тім, яке нутро у людини під тим галстуком». Після роботи молоді хлопці миються, переодягаються в усе чисте і вже тоді їдуть додому. Правильна постановка питання! А то інший часто, мовби навмисно, щоб довести всім, що він робітник, влазить у мазутній спецівці в трамвай і всіх бруднить, замість того щоб залишити робу в цеху.
У дизельному великий комсомольський осередок. Поки що я — відвідуючий. Коли я розповів секретарю, чому ви не прийняли мене в комсомол, він засміявся і сказав: «Та ти й зовсім міг від рук одбитися!» І порадив мені незабаром подати заяву. Так-то, Василю!
Ну, закінчую. А як напишуть тобі хлопці, Василю, — якомога швидше пришли мені їх точні адреси. Передай Маремусі та Бобиреві мої найкращі побажання».
Я прочитав цього листа стоячи, не переодягтись. І хоч Монька натякав на колишнє ставлення до нього, зразу ж відійшли в тінь сьогоднішні прикрості: і сутичка з Кашкетом, і занадто, можливо, груба розмова з Анжелікою.
Витрушуючи пісок із черевиків у сарайчику, я подумав, що непогано б у нас в ливарні завести харківські порядки. Який смисл іти через усе місто в брудній, місцями пропаленій робі, коли можна там, у нас, помитися, переодягтися і отак, як томильники, вертатися з роботи чистим!