Выбрать главу

Я зрозумів, що мова йде про Тиктора, і сердито сказав:

— Знаєш, товаришу Турунда, якби зібрати разом усі слова, з якими ми звертались до Тиктора, повір мені, можна було б будь-яку колонію малолітніх правопорушників перевиховати.

— Де ж він у вас такий твердий взявся, як корольок? — сказав Гладишев.

— Який «корольок»? — здивувався я з такого порівняння. — Це не корольок, а справжня зозуля!

— Корольок, брат, не те, що ти думаєш, — пояснив Гладишев. — Корольками у нас називають краплі чавуну, які не зварилися з тілом відливки. І потрапить, скажімо для прикладу, такий корольок у зуб шестерні. Не доглянули його під час обробки, пустили шестерню в діло — і, дивись, у найвідповідальніший момент цілий зуб візьми та й викришись від паршивої такої краплини!

— На війні, скажімо, в літаку! — підтримав напарника Турунда. — І весь літак з льотчиком ба-бах униз!.. Скажи, Василю, а може, він з колишніх? Дворянин, може, який або син пристава? А може, духовного званія?

— В тім-то й річ, що ні, — відповів я з досадою. — По цій лінії у нього все гаразд. Син залізничника, машиніста… Батько Тиктора чесно на паровозі їздив, — додав я, бажаючи бути справедливим до свого недруга.

Уже в різних кінцях цеху пломеніли, остигаючи в опоках, ливникові чаші, а вибійники збирали всюди скрап, щоб не потрапив він у формувальний пісок; уже ми з дядею Васею та й дехто із сусідів наших натирали графітною маззю штирі і штифти на машинках, щоб забезпечити їх від іржі, коли раптом з контори вийшов Коля Закаблук.

Признаюсь: недолюблював я його спочатку, як недолюблював і інших молодих хлопців, які намагалися бути лише службовцями.

І я був здивований, дізнавшись, що ця «чорнильна душа» — старий комсомолець.

Коли комсомольці ливарного цеху обрали мене секретарем, я став ближче знайомитися з кожним із хлопців. Знайомився і зразу ж прикидав у думці, кому яке доручення дати. Високий на зріст, широкоплечий вибійник Гриша Канюк взявся редагувати газету «Молодий ентузіаст». Шура Даниленко, формувальник стержнів, який щодня розносив їх по всьому цеху на залізних листах, згодився в обідні перерви читати у себе в шишельній вголос газети та журнали. Знайшлась робота і для інших комсомольців.

Але що придумати для єдиного службовця в осередку — Колі Закаблука, коли я ставився до нього з' таким упередженням? Не тільки галстук, але й акуратний проділ в його жорсткуватому білявому волоссі дратував мене. Згодом я зрозумів: як можна помилитися в людині, коли складаєш думку про неї з зовнішнього вигляду!

Розговорились ми з Закаблуком, і виявилось, що цей кремезний хлопчина з такою кількістю ластовиння на обличчі, що воно навіть переповзло на його вузькі, стиснуті губи, зовсім не природжений писака. Він займався цією нудною справою через необхідність.

Коля Закаблук цокотів на машинках, формуючи деталі для жаток, відтоді, як завод був пущений Радянською владою після розгрому Врангеля. Умови роботи в ливарні в ті післявоєнні роки були значно гірші за теперішні. Формували попервах, як і при англійцях, без усякої вентиляції. Не дивно, що в кромішній пилюці та в чаду Закаблук захворів йа сухоти. А харчування відомо яке тоді було: тюлька та хліб з дуринди. Голод на Поволжі давався взнаки і в Таврії.

Легше стало Колі Закаблуку і іншим хворобливим хлопцям лише після того, як старий ливарник Іван Руденко став червоним директором, а колишній царський інженер Андрихевич, який командував заводом після англійця Джона Кейворта, відійшов на другий план. На заводі з’явився власний амбулаторний пункт, провели вентиляцію, лікарі стали періодично оглядати робітників. Але найбільше, за словами Закаблука, йому допоміг той самий нічний санаторій, який відкрили з наказу Руденка в будинку колишнього заводчика Кейворта. І коли Колю підгодували в тому санаторії та «заштопали» йому легені, лікарі дозволили йому працювати, але поки що не в ливарні. Так колишній формувальник Коля Закаблук став орудувати арифмометром…

У день получки, про яку йде мова, Коля Закаблук, бачачи, що заливання наближається до кінця, виніс із конторки довгастий ящик з пакетами, в яких були розкладені гроші. На цей час із розрахункових книжок, розданих уранці, ливарники, формувальники, шишельники уже знали, скільки їм належить одержати заробітної плати.

Одну по одній обходив Закаблук машинки, перестрибуючи через купи піску, обминаючи димучі опоки. Він знав кожного робітника ливарні в лице і, підходячи до його робочого місця, миттю діставав приготований для нього пакетик.