Формувальник, витираючи руки від налиплого до них піску, брав конверт і розписувався в зошиті. Мало хто лічив гроші: всьому цехові було відомо, що Закаблук надійний хлопець і нікого-нікого не обрахує.
Закаблук усміхнувся, показуючи мені обидва ряди білих дрібних зубів, і, затримуючись на мить біля наших машинок, шепнув:
— Якщо будуть бешкетувати — підсобиш, га, Василю?
— Авжеж! — пообіцяв я. — Але, гляди, сам тримайся твердо!
Закаблук швидко пішов до сусідів.
Незабаром він виринув біля машинок, де метушились Кашкет і Тиктор. Не затримуючись біля них, Закаблук швидко пройшов мимо, до вагранки.
— Ей, ей, Миколко, не обходь друзів! — зашепелявив Кашкет. — Давай спершу сюди завертай з усією своєю шарманкою!
Закаблук обернувся на цей крик. Обличчя його було напружене. Блиснувши зубами, він сказав голосно:
— Прогульники і бракороби одержують гроші в останню чергу!
— Тю! — свиснув від несподіванки Кашкет. — Що це за новини?
— А от такі новини! — відрубав Коля і пішов до вагранки. Там його вже чекали горнові в крислатих капелюхах.
Кашкет заметушився дужче, підганяючи свого напарника і перемовляючися з ним короткими і злими фразами. Вони швиденько пошабашили, і Кашкет подався в контору скаржитись.
Тим часом ми обдули машинки, розклали на полиці гладилки, ланцети, гачки, душники, ківшики з водою і помазком — все як слід, щоб можна було вранці почати формування негайно.
Приємно було, як завжди, пошабашивши, помити під краном блискучу лопату, а потім, нагрівши її над малиновим зливком чавуну, повільно обсипати днище молотою каніфоллю. Жовтувата каніфоль розтікалась по днищу лопати липким глянсуватим сиропам. Запахи соснової діброви, високих лускатих дерев, що стікали смолою в жаркий серпневий день, ввижалися мені і заглушали всі інші запахи ливарні. Каніфолячи лопату, я не помітив, як до щита, прибитого Закаблуком у цеху, швидко підійшов Гриша Канюк; він розгорнув і приколов на щиті перший номер нашої газети «Молодий ентузіаст».
Під яскравим написом «Рекордсмени браку в ливарні» було вміщено замітку і намальовано кілька постатей, які вистроїлися в ряд. Напівроздягнуті, як борці, важко випинаючи прикрашені чвертками груди, ішли вони в церемоніальному марші до одної мети: їх тягло до величезного, наповненого голубуватою рідиною бутля з черепом на етикетці. Як і слід було чекати, в числі бракоробів і прогульників ішли до завітної пляшки чубатий Тиктор і верткий загорілий Кашкет, схожий у своїй недоладній хусточці на іспанського пікадора.
А під карикатурою було написано:
«На просьбу всіх чесних трудівників цеху, з нинішнього дня бракороби, прогульники і дезорганізатори виробництва одержують заробітну плату в особливому порядку».
І в ту ж мить з’явився із стільцем та маленьким розкладним столом Закаблук. Він швидко розгорнув на столику відомості і, сівши на стілець, застиг у чеканні, як у своїй конторці. Він готовий був негайно розрахуватися з усіма бракоробами.
Раптом не знати звідки біля цехових дверей з’явився інженер Андрихевич. За давньою звичкою він носив інженерський кашкет з високою тулією і з молоточком та розвідним ключем на бархатному околиші. Забачивши головного інженера, ливарники розступились і дали йому дорогу.
Високий, кощавий, з сивиною на скронях, різко відтінених зеленим околишем кашкета, Андрихевич спинився перед газетою, подивився на столик і презирливо кинув:
— Що це за вигадки? Покличте майстра!
— Я тут, Стефане Медардовичу! — відгукнувся Федорко, як видно, викликаний сюди кимось з ображених прогульників.
— Чому ви допустили це? — крикнув на майстра головний інженер.
— Я думав… Я думав, що це по Громадській… лінії…
— Ніяких «громадських ліній»! — ущипливо, з прищуром процідив Андрихевич. — Виробництво б виробництво. Негайно зняти оцю мазанину!
Багато довелось пережити мені в ці хвилини. Зараз міг провалитися весь план нашого наступу на бракоробів і дезорганізаторів виробництва. І, набираючись відваги, я швидко ступив до інженера.
— Забирати стінну газету ми не дозволимо! — крикнув я зривистим голосом.
Якусь хвилину Андрихевич розглядав мене мовчки, ворушачи волохатими бровами і, як видно, пригадуючи нашу першу зустріч. А потім, пригадавши, вирішив діяти в обхід.
— А-а-а! Будівник нового світу! Здрастуйте, шановний! — промовив він з удаваною жартівливістю і подав мені зморшкувату руку з масивним золотим перснем. — Тепер дозвольте вас запитати, молодий чоловіче, від чийого імені ви протестуєте? — вів далі інженер, явно бажаючи мене принизити. — З власного почину? Чи в порядку відомого вже мені юнацького протиріччя?