Таких переконливих прикладів Закаблук відшукав силу-силенну. Він просто у вічі обвинувачував адміністрацію в неекономному витрачанні графіту, сульфітного лугу і патоки в шишельній. І він не тільки вишукував хиби, а й закликав робітників боротися за кожну краплю чавуну, за кожну жменю жирного гатчинського піску, який привозили до нас здалека, за всяку надтріснуту опоку, яку при бажанні можна зв’язати заклепками і пустити в хід без переплавки.
У дописі «М’якосердя майстра Федорка» Закаблук протирав наждачком Олексія Григоровича за його примиренське ставлення до шкурників і бракоробів. Коля говорив щиру правду у вічі. Він писав, що досить якому-небудь бракоробові запросити майстра до себе на весілля або покликати його на хрестини кумом, як Федорко ладен дивитися крізь пальці на всі їх штуки. «Якщо ці нехлюї не захочуть виправитися, — попереджав Закаблук, — треба майстру негайно очистити від них ливарню».
Свій допис я підписав «Василь Киянка». Мені до вподоби було це слово ще в фабзавучі. Киянкою звичайно плацові формувальники розштовхують моделі, перед тим як обережно вийняти їх з піщаних форм. Так і я хотів своїм дописом розхитати лінивих і надміру спокійних людей, від яких залежав розвиток цеху.
Василь Киянка висловлював у газеті «Молодий ентузіаст» думку, яка давно вже мучила його: він пропонував відкинути кустарне підігрівання машинок, і викликану ним зайву біганину по цеху за плитками.
Нам допоміг докладний лист, якого надіслав Турунді з Ленінграда секретар партійного осередку Флегонтов. Враження Флегонтова ми опублікували в газеті.
Він розповідав про раціоналізацію в ливарному цеху заводу «Красный выборжец», про набивку форм стисненим повітрям, про точний розподіл обов’язків між ливарниками і формувальниками. «А чому б усе це не застосувати у нас?» — запитувала редколегія «Молодого ентузіаста».
Флегонтов формував у нас колеса для жаток. Середнього зросту, присадкуватий, сивуватий чоловік років п’ятдесяти, він виконував дуже тонку і забарну роботу. Занадто повільними і обережними здалися спочатку мені рухи Флегонтова, коли я стежив за його кремезною постаттю в полотняній робі і в казенних жовтуватих черевиках. Занадто вже він довго возився біля кожного розкритого колеса, примочував краї форми уважно і ніжно, заглядав за допомогою дзеркальця у вузькі пази майбутнього обода, перевіряючи, чи нема там сміття. В той час, як ми на «кулеметах» набивали без оглядки опоку за опокою, виставляючи їх добрий десяток на м’яку піщану постіль, Флегонтов із своїм напарником встигав зняти талями і з’єднати одну з одною лише дві половинки одної форми. Якось я висловив Турунді свою думку з приводу повільності Флегонтова, на що він відповів мені:
— Дуже швидкий ти в своїх оцінках! Там, голубчику, не побігаєш. Колеса та корпуси — найбільш трудомісткі деталі. Не випадково їх формують робітники найвищих розрядів. Чому це так? Та дуже просто! Ти «запореш» у гарячці півдесятка шестерень — прикро, але поправно. А уяви собі, що погано заформоване таке колесо. Подумати страшно, скільки чавуну в брак піде, на переплавку!.. А Флегонтов — він великий майстер!
… Лист партсекретаря в нашій молодіжній газеті з великою цікавістю прочитали літні робітники, та і весь номер справив неабияке враження.
… Тієї ночі, коли молодь ливарні вирішила вийти на роботу не з чотирьох, а з першої, щоб задовго до приходу всіх робітників встигнути, не поспішаючи, заформувати комплект деталей для виробництва жаток, що мали бути надіслані комуні над Дністром, я хвилювався страшенно: «А що як ми, молоді формувальники, не справимося з цими трудомісткими і небезпечними деталями? А на них тримається ж уся жатка!» Але непокоїти просьбами старших нам не хотілось. «Упораємося власними силами», — підбадьорювали ми себе.
Не встигли ми взятися до роботи, як з двору в цех зайшли Турунда з Гладишевим, а потім один по одному стали заходити «старички» — кадрові робітники, які давно вже вийшли з комсомольського віку.