— Здрастуйте, Луко Романовичу! — вигукнув я, зупиняючи Турунду. — А ми хотіли було на ваших машинках попрацювати. Як же тепер буде?
Лука Романович усміхнувся і сказав:
— Рано ти у старики записати нас хочеш! Та ми ж допомагати вам прийшли. Загальна справа — спільний клопіт. Хіба не так?
Наче чавунна чушка звалилась у мене з плечей. Спасибі Турунді! Все буде гаразд. Зараз можна було вже не сумніватися в тому, що всі чавунні частини жаток будуть відформовані і залиті як слід.
Почали точно о першій годині.
Зашипіло всюди біля машинок стиснене повітря, зачервоніли розжарені плитки під моделями. Леза лопат врізались у піщані купи, і звідти повалила густа пара.
Ми заздалегідь домовились, що зі мною в парі буде формувати шестерні Коля Закаблук. І з того, як, не дивлячись, він закрутив гвинти, що притискали опоку до чавунної рамки, я пересвідчився зайвий раз, що формування йому знайоме здавна.
Не встиг Коля набити першу опоку, як ми почули буркотливий голос Науменка:
— Ей-ей, молодче! Не займай чужого місця. Підірвешся — і знову захворієш. Без тебе упораємось!
З цими словами Науменко відсторонив Колю від машинки і, перевіривши, чи надійно закріплена опока, з розмаху опустив у димучу піщану суміш гострий клинчик набійника.
— Нічого, Колю, не журись! — заспокоїв я мого невдачливого напарника. — Ми з дядею Васею поформуємо, а ти погуляй. Або знаєш що? Покажи краще Коломійцю, як пісок просівати. Або ось що: підносьте до машинок плитки, щоб ми не відривались. Бо часу в обріз!
Микита теж не лишився осторонь. Хіба міг він, з його неспокійною вдачею, безтурботно спати цієї ночі, знаючи, Що молоді ливарники почали робити жатки для придністровської комуни?
Далеко над Дністром колосяться густий сріблястий овес, сизувате жито, пшениця, ячмінь. Наближався день збирання врожаю. Не можна було гаяти ані хвилини!
Для нашого подільського гостя Микити я одержав у Федорка тимчасову перепустку. Коломієць дав згоду виконувати всяку роботу, яка буде йому під силу. Отож і став він бігати з цеху до палаючих коминків наввипередки з Закаблуком і вертався звідти, тримаючи в кліщах розжарені плитки для підігрівання.
Маремуха заохочував молодь у себе в столярному цеху, щоб понадурочно і безкоштовно зробити дерев’яні частини машин. Сашко Бобир тієї ночі теж прийшов зі мною в ливарню, щоб подати першу слюсарну допомогу в разі якоїсь поломки.
А дядя Вася, я відчував це, був дуже невдоволений чимось. Він усе бурчав собі під ніс і чомусь-то зітхав, а потім не стерпів і сказав мені:
— Ах ти, жаль який! Спізнився трохи. І все через стару! Казав їй: розбуди опівночі. А вона сама проспала. Я глянув на годинника — пів на першу. І в порту першу склянку пробили. Поки лице сполоснув, поки одягнувся, а ви вже і застукотіли!..
— Дарма, дядю Васю! І так упораємось до початку роботи, — заспокоював я старого.
— Не в тому справа, що упораємося! Справа ж громадська! А для громадської справи і тим паче запізнюватись соромно. Я не Кашкет, у мене вовчої думки ніколи не було. Я з усіма спільно жити хочу!
Ніколи так радісно не працювалось, як цієї ночі! Нема чого гріха таїти — в звичайні дні ні-ні, та й підраховуєш у думці, скільки заробиш, і якщо до шабашу звичайна норма перевиконана, підеш додому веселий. Сьогодні ж вночі ми працювали для громадської справи. Зусилля наші були радісні, легкі, одна рука випереджала другу, і ноги самі несли на плац.
Через три дні ми зайшли разом з Микитою і Головацьким у малярний цех. Запахи оліфи і скипидару зустріли нас іще в тамбурі. Багато новеньких жаток стояло в просторому цеху і чекали, поки їх відправлять.
У світлі опівденного проміння ми швидко впізнали наших п’ять жаток. Та й неважко було відшукати їх серед сотень інших машин: на борту кожної жатки, зробленої для придністровської комуни, красувався значок Комуністичного Інтернаціоналу Молоді. А трохи далі, під фабричною маркою, молоді малярі акуратно вивели два рядки з нашої улюбленої, дуже розповсюдженої на той час пісні:
І під словами цієї пісні, що звучали, як лозунг, дрібнішими літерами було виведено: «Комсомольській комуні імені Ілліча від робітників машинобудівного заводу імені Петра Шмідта».
Транспортний відділ заводу обіцяв відправити комунарам жатки з першим товарним ешелоном після півночі.
Де Печериця?
Після огляду жаток, готових до відправки, я запропонував друзям і нашому гостю сходити на косу. Давно ми збирались піти туди самі, а сьогодні і привід був хороший. Вечір був погожий, з легеньким вітерцем, що повівав із степу у відкрите море.