— «… Той чи інший ступінь, дружності у взаєминах між державами, — солідним баскомчитав Маремуха, — перш за все позначається на їх економічних взаєминах. У промові міністра фінансів Черчілля найважливіше місце займають його випади, що мають на меті підірвати економічні зносини між Англією і СPCP. Ці випади колишнього найголовнішого інспіратора англійської інтервенції 1918–1919 років у Радянській Республіці переслідують явно ті самі цілі, які той же діяч ставив собі по відношенню до Радянської Республіки за весь час її існування. Черчілль не забув блокади і інтервенції, і його теперішній виступ розрахований на те, щоб сприяти відновленню проти нас економічної блокади…»
Маремуха прочитав без запинки оцю довгу фразу і зробив перепочинок. У цю хвилинну щілинку тиші зразу ж заліз Кашкет. Він швидко звівся з місця і, тримаючи в руках голубий емалевий кухоль, наповнений паруючим чаєм, вигукнув:
— Молодий чоловіче, можна запитання?
— Давайте, — невпевнено відповів Петрусь.
— Щось занадто багато всяких хитромудрих слів ти нам прочитав! Скрекочеш одно по одному, а розум їх схопити за хвіст не може. І незрозуміло ніяк, що до чого. Ось, наприклад, поясни мені, друг ситцевий, темному робочому чоловікові, що це за штукенція така «кон-спі-ра-тор»?
І, переможно поводячи навколо бистрими, єхидними очицями, Кашкет шумно усівся на лавку. З усього було видно, що не через темноту свою, а виключно з бажання пошити в дурні молодого хлопця запитав він це.
— Добре, я поясню, — сказав Петро. — Але не «конспіратор» там сказано, а «інспіратор». Інспіратор — це…
В цю хвилину в їдальні почулися тверді, упевнені кроки. З далекого її кутка підійшов до підмостків Флегонтов. Міцний, кремезний, в сірій полотняній робі і рудих черевиках, густо припорошених пилом ливарні, він підняв руку, як учень перед учителем, і сказав стиха Петрові:
— Дозволь, голубе, я відповім.
Відчуваючи, що його намір зірвати читання провалюється, Кашкет зауважив з місця, але вже значно тихше:
— А навіщо заважати хлопцеві? Читав він жваво, нехай і розтлумачить нам як може.
— А я хочу допомогти товаришеві та розтлумачити і тобі і всім. Хіба справі від цього буде гірше? — відрубав Флегонтов. — Тебе цікавить, як розуміти заковиристе іноземне слово «інспіратор»? Гаразд, відповім. Відповідно до даного питання його можна переказати так: у 1918–1919 роках Черчілль був найголовнішим натхненником, підбурювачем і… ну, скажімо, навідником іноземного нападу на Радянську країну. Після першої світової війни англійці заводи свої залишили тут. Спочатку вони думали, що ми, більшовики, самі звернемо собі в’язи, а потім, зневірившись у цьому, всі оці черчіллі вирішили діяти інакше. Озброєні сили чотирнадцяти держав привели до нас ватажки інтервентів, щоб задушити молоду Радянську країну, і зазнали поразки. Отак приблизно можна розтлумачити це слово на фоні міжнародної політики. Але інспіратори бувають різні, не обов’язково тільки англійські міністри… Скажімо для прикладу, можуть такі типи пролізти і в ряди робітничого класу, і хоч масштаби їх дій бувають куди менші, аніж Черчілля, все одно вони завдають великої шкоди нашій загальній справі. Взяти, наприклад, ливарний цех. Працює в ньому така особа, яка в роки громадянської війни бовталась між батьком Махном і генералом Денікіним. Дожила ця особа до сьогоднішніх днів реконструкції. Дають їй на машинку напарника, молодого хлопця, який ще не знає наших порядків. Зрозуміло, що молодий хлопець міг би свідомо ставитися до виробництва, працювати чесно, не за страх, а за совість, а літній робітник, здавалося б, повинен допомагати йому в цьому. А тут — навпаки. Особа, про яку йдеться, інспірує новака зовсім на інше: на брак, на роботу абияку, на халатне, наплювательське ставлення до радянського виробництва. А до чого призводить така інспірація? Сотні деталей ідуть у брак, а десь там, на селі, селянин чекає не дочекається замовленої жатки і кляне на чім світ стоїть отаку змичку міста з селом. Тобі ясна моя відповідь?
Звідусіль почувся сміх. Погляди присутніх спинялись на Кашкеті, який, уткнувши обличчя в широченний емалевий кухоль, удавав, що він старанно п’є чай і нічого не чує.
— Ну, коли запитань більше немає, будемо продовжувати читання, — сказав Флегонтов і, кивнувши Маремусі, пішов назад, до Головацького.
Маремуха подивився вдячними очима на Флегонтова, відкашлявся і почав читати уже рішучіше:
— «… Звичайно, можна було б ставитися до заяв Черчілля без цілковитої серйозності, знаючи, що його слова ніколи не можна було сприймати за чисту монету, коли б не його становище міністра фінансів…»