— Ну й що ж такого? — виправдувався Тиктор. — Я все це своїми руками робив, з власного алюмінію і зовсім не в робочий час.
— Неправда! У робочий час. Ну навіщо ж ти брешеш?
— Сам ти брешеш! Я залишався після роботи, коли ти вже йшов, і формував.
— Так? А пісок, а інструменти, а моделі чиї — хіба не державні? А скажи, що ти робив у той день, коли Козакевич поніс до слюсарів переробляти модель маховика? Пригадую, ти формував шестерню для мотоцикла.
Припертий до стіни, Тиктор зніяковіло буркнув:
— Я ж тоді в простої був. Це інша справа. Нічого мені було робити, ну і взяв ту шестерню. А тобі отого імператора-кровопивцю можна було формувати? Я теж учився на тій шестерні.
— Учився, щоб потім одержати від спекулянта гроші на горілку…
— Слухай, ти, — грізно гримнув Тиктор, — не лякай-мене спекулянтом! Я спекулянтів дужче, ніж ти, ненавиджу, а потім, треба ще довести, що Бортаввський спекулянт. Він кустар — це вірно, але він майстер і сам працює. А в минулому в Одесі на заводі імені Жовтневої революції працював. Таких майстрів ще пошукати треба! Хто перебрав мотоцикл для Печериці? Бортаєвський! А ти — «спекулянт»!
— Чекай, Тикторе, — сказав я дуже спокійно, — адже хвилину тому ти сам назвав Бортаєвського спекулянтом.
— Я?.. Нічого подібного! — обурився Яшко.
— Як же! Адже сам сказав, що «дав у зуби якомусь там спекулянтові». У мене пам’ять хороша. Заплутався ти…
— Ти, Манджура, кинь, не лякай мене! — остаточно заплутавшись і через те лютуючи, закричав Яшко. — Ти, брат, ще зелений зі мною отак розмовляти! Я чистокровний робітник. Мені зрозуміло, чому ви всі на мене напали: вас завидки беруть, що я краще за вас заробляю! Ви б самі взяли у Бортаєвського замовлення, але він їх вам не дав, і навіть без грошей, — зіпсуєте! Перебиваються сяк-так з хліба на квас, на свою стипендію, а коли я не хочу злиднювати — цькувати мене починаєте. Виключайте мене з комсомолу! Наплювати мені на вас, Я не кар’єрист, а робочий хлопець!
— Отепер я бачу, що тебе неодмінно треба виключити з комсомолу, — сказав я Тиктору, дивлячись йому прямо у вічі. — Якщо ти можеш кидатися такими словами…
— Хлопці, це що за мітинг у робочий час? — заходячи в шишельню, суворо спитав Козакевич. — Начистив шишок, Манджура? Оце? Мабуть, досить на сьогодні. Тепер ось що: одягнись та біжи у фабзавуч. Візьмеш у кузні для нас пласкі трамбівки.
Розпалений суперечкою з Тиктором, не застібаючи чумарки, я вийшов на вулицю.
Було надзвичайно тихо і сніжно. Очі защеміли, тільки-но глянув я на засипані білим глибоким снігом городи і дворик ливарні.
На гіллі дерев лежав пухнастий сніг. Передо мною пролетіла вертка синиця-московка, з чорним хохолком на голові, зачепила крильцем гілочку клена, і ціла грудка снігу нечутно упала з дерева.
Посеред Лікарняного майдану вже протоптали вузеньку стежечку. Я йшов повільно, неначе тісним коридором, і поли моєї чумарки змітали сніг. Замети снігу лежали на дахах маленьких будиночків, які оточували майдан; кущі бузку і жасмину в палісадниках стирчали з-під снігу, як перевернуті мітли; навіть вузенький високий залізний динар над заводом «Мотор» з одного боку був обліплений лапатим снігом.
«Добре я відрубав Тиктору: «Такого хулігана, як ти, нам не треба!» Та ні, справді, — нашкодив, заплямував звання комсомольця, а тепер іще протестує, нібито всі навколо нього винуваті, а він сам правий. Як буде хорошим, чесним хлопцем, — хто йому погане слово скаже! Адже мені особисто він нічогісінько не зробив: я за організацію уболіваю. Як він зрозуміти цього не може! Якщо він змолоду до шахрайства призвичаюється, державу обдурює, від мас одривається, то що ж із нього потім буде? Адже радили ми йому минулого року перестати водитися з Котькою Григоренком. Казали ми йому з Петром: «Дивись, Яшко, не спіткнись! Ми того Котьку ще з дитинства знаємо: його батько запеклим петлюрівцем був, людей наших виказував, а в його синочка теж нутро чуже. Хіба він тобі компанія?» Чи послухав нас Тиктор? Де там! Самі, мовляв, з вусами. Що, мовляв, ви, зелені, мене вчите! Обнявшися з Котькою, на Поштовці тинявся, на весілля та на вечорниці до кулацьких діток у сусіднє село ходили, а потім цей Котька утік за кордон. Видно, великі гріхи за ним водились, якщо на таке наважився. А Тиктор пошився в дурні: двічі його, комсомольця, викликали для серйозної розмови, як близького приятеля Григоренка. Ходив, голову похнюпивши, а зараз заново все починає…»
Отак міркуючи наодинці сам з собою посеред величезного снігового простору, я перейшов майдан і спустився в кузню.