Маріуполь відкрився на світанку, весь білий і на диво чистий у промінні ранішнього сонця.
Тільки-но вловив я сонними очима рожевий відблиск світанку в ілюмінаторі — миттю схопився. на ноги. На диванчику Юзика вже не було, постіль прибрана. Стародомський пішов на вахту, так і не розбудивши мене.
На палубі шурхотіли швабри і шипіла вода, вириваючись із шлангів. Мускулясті матроси босоніж у підкачаних холошах обливали палубу.
Я швидко сполоснув лице водою з умивальника і, посвіжілий, вискочив з каюти.
Палуба під моїми ногами блищала від води. Чисті її дошки пахли свіжістю. Розвівався на щоглі вимпел.
Сонце, що сходило з підвітряного боку, рум’янило білі баранці, які бігли з осту. Куди їм було до вчорашніх гороподібних хвиль з довгими гребенями! Вийшло так, як і завбачив Куниця: вітер, подувши від Ростова, не тільки вгамував штормову хвилю, але й нагнав у море немало прісної донської води. Море пожовтіло ще більше і де-не-де зливалось кольором з піщаними берегами Таврії.
Маріуполь ішов на нас. Він одкривався щодалі більше. За ним димили труби великого заводу. Вогненні клубки полум’я виривалися з чорних пузатих доменних печей. «Значить, там Сартана!» — зразу догадався я.
За містом, біля залізничної станції Сартана, розкинулись заводи імені Ілліча. До революції вони належали компанії «Провідане». Найбільше, мабуть, буде делегатів на конференції з цих заводів. Адже це найбільші підприємства на всьому Азовському узбережжі! В одному цеху у них комсомольців більше, ніж у нас у цілому ЗЗК.
І як тільки я подумав про комсомольську конференцію, яка має відбутися, зразу занепокоївся: «А що я скажу на конференції?»
Напередодні від’їзду, передаючи мені мандат, Головацький порадив: «Ти, Манджура, обов’язково виступи! Поділись своїм досвідом. Тільки не хвилюйся! По дорозі обміркуй свій виступ».
От і обміркував!..
— Василю! Прокинувся? Іди сюди! — покликав мене Стародомський.
Він стояв на капітанському містку, в куртці з вузенькими золотими шевронами на рукавах, у форменому кашкеті, з біноклем на ремінці.
— Ну, як спалось? Добре? — спитав Юзик.
— Та мені добре, а ось тобі малувато.
— Нам не звикати. Служба така: одно око спить, а друге дивиться.
— А погодка славна, — сказав я, — ти вірно завбачив.
— Але, бач, на сході вже заволікає! — сказав Куниця, показуючи на хмарку, що з’явилася праворуч над обрієм. — Надвечір знову заштормить. Але ми на той час у гирлі Дону будемо… Який курс, Ваню?
— Норд-ост-тень-норд! — крикнув рульовий.
Все було нове для мене в цьому вузенькому коридорчику, облицьованому під морений дуб: важелі машинного телеграфу з стрілками і написами на білому циферблаті «Повний вперед», «Стоп», «Самий повний»; надраєні до блиску переговорні рупори, що йшли вниз, у машину; картушка чутливого компаса, що плаває, як велике очне яблуко, в спирті під склом.
Стародомський показував мені своє хазяйство, час од часу підходячи до рульового. Він звіряв курс на компасі з лінією на карті і поглядав на сторони, де ні-ні, та й виникали, погойдуючись на гребенях хвиль, віхи. Віхи показували лінію морського каналу і, вклоняючись нам, наче бажаючи «доброго ранку», зникали за кормою.
Слухав я друга, бачив крізь прозоре скло місточка місто, що виникало над морем, і думав:
«А що коли почати свій виступ на конференції з розповіді про долю трьох побратимів, які приїхали сюди, до Азовського моря, з далекого Поділля і стали активістами приазовського комсомолу?
Розповім, як ми з дитячих років ненавиділи петлюрівців і іншу погань, що заважала рости і розвиватися Радянській Україні… Розповім про Петруся Маремуху, про Куницю, про клятву, яку ми дали під зеленим бастіоном Старої фортеці… Може, пригадати, як ми вчилися, як вивчилися, розповісти, до чого ми прагнули в житті?.. Адже наші три маленьких життя дуже показові: що зазнали ми, те ж саме довелося пережити трудовій українській молоді. Поклястися і надалі бути вірними заповітам Ілліча. Сказати, що всім, що маємо і чого досягли, ми завдячуємо партії і комсомолу. Я дам делегатам урочисту обіцянку, що ми — побратими — і надалі будемо битися у себе в колективі за кожного молодого хлопця, відвойовуючи його у старого світу і виховуючи для служіння народу, для тих високих благородних цілей, які вказує нам Комуністична партія!»