Тільки-но витягли ми у Фастові з вагона тюки з подарунками для червоних козаків, виявилось, що потрібний нам поїзд Київ — Кам’янець-Подільський, пішов, не дочекавшися нас якихось хвилин сорок. Ми не встигли до нього через те, що біля Білої Церкви була аварія поїзда і нас затримали там на цілі дві години. Отож у Фастові малося нам сидіти майже цілу добу.
Сонце ще не зійшло.
Перегукувалися в тумані паровози «овечки» на коліях. Під стіною вокзалу дрімали пасажири з корзинами, фанерними чемоданами та клунками. Будочки з продуктами і вокзальний ресторан ще були зачинені.
Вусатий носильник, позіхаючи, прийняв од нас речі в камеру схорони, давши взамін чотири довгенькі квитанції, що пахли друкарською фарбою.
Ще не звільнившись як слід від сонливості, позіхаючи, вийшли ми на перон, мокрий від роси. Наталка сказала Головацькому, показуючи на порожню консервну бляшанку, що була у неї в руці:
— Навіщо я буду носитися з нею, Толю? Викину, та й годі!
— Знадобиться, — сказав Толя, нахмуривши лоб. — Це наша єдина посудина, і без неї нам буде кепсько… Я пропоную вам, хлопці, ось що: дорогу в ресторан (він кивнув головою на вікна станційного ресторану) з причини фінансових утруднень — забудемо. Самі лише адміністративні витрати зжеруть там половину наших і без того мізерних капіталів. З другого боку, від Наталчиної курочки та й від компоту в свідомості лишилися тільки солодкі спогади. А набивати шлунки чим-небудь до завтрашнього дня доведеться. Це — залізна необхідність. Що ж маємо діяти в такому випадку? Думаю, треба обслідувати місцевий базар і там запастися продуктами. І дешево буде, і сердито. Хто — за?
… Ми підняли руки, і вусатий носильник, що прийняв на схорону наш багаж, проходячи по перону, з подивом подивився на це вранішнє голосування.
— Дядечку, а стривайте! — гукнув йому навздогін Головацький. — Коли ваш фастівський базар починає своє свідоме життя?
— Та незабаром, тітки вже товари понесли, — сказав носильник. — А сонечко зійде — загуде базар на всю силу.
— От і чудово! — зрадів Головацький. — Гайда, друзі, за калоріями.
М’які небруковані вулиці Фастова, з мальвами та соняшниками за тинами, привели всіх нас на базар. Чого тільки не було тут в оцю вранішню пору: і синенькі баклажани, і величезні білі гриби з тугими палевими шапками, і жовті пузаті гарбузи, і жовтогаряча морква з буйнозеленою гичкою, і налиті соком тугі червоні помідори. Рядом стояли корзини груш, соковитих слив-ренклодів, в’язки цибулі, низки сіро-білого часнику, піраміди огірків, рожеві стеблини ревеню, купки пахучого кропу.
… Навантажені бараниною, молоком, пухкими свіжими булками, помідорами та іншим харчем, попрямували ми на розшуки річки.
Не встигло спалахнути багаття на березі, як Головацький став заготовляти шампури з прямих і досить великих прутиків верболозу. Він здирав з шампурів кору, і вони робилися гладенькі і слизькі. Шматки мокрого м’яса він спритно нанизував на білі рівні прутики впереміжку з кружальцями цибулі і маленькими помідорами. Важко сказати простими словами, як запахло над річкою, коли Головацький поклав над жаром на кілочках п’ять важких, нанизаних червоними шматочками баранини саморобних шампурів. Як тільки м’ясо стало бліднути, цибуля підсмажуватись, а на вугілля впали перші краплі баранячого сала, навколо запахло так смачно й принадно, що й не сказати.
Час од часу, махаючи Наталчиною косинкою, Толя роздував гаснуче вугілля. Шашлики з блідих стали робитися рожевими, мовби загоряючи у нас на очах. Жир краплинами з шипінням стікав на вугілля, а помідори з боків почорніли і де-не-де лопались, поливаючи томатним соком вогняний під багаття. Аромат смаженого м’яса і чимдалі гучніше шипіння викликали в наших молодих організмах, охлялих за роки громадянської війни, диявольський апетит.
— Помий бляшанку, Наталю, — розпорядився Головацький, перевертаючи над вогнем прутики з шашликом.
Поки Наталка, стоячи напівзогнута на широко розставлених м’язистих ногах над крутим берегом Унави, мила осокою єдину нашу посудину, Шерудилло розстелив на траві два номери «Приазовського пролетарія» і став нарізувати скибками свіжий хліб. Тут же він-розклав і невикористані помідори, цибулю та кілька головок часнику.
— Прошу за стіл, дорогі гості! — відступаючи від вогнища і водночас урочисто показуючи рукою на темно-червоний шиплячий шашлик, запросив Головацький. — Кельнерів у нас нема. Дійте самостійно.
Ми зняли з рогаток шашлики і, сівши кружка на траві біля газетної скатертини, стали просто зубами зривати з напівобгорілих прутиків соковиті, пропахлі димом і часником м’які шматочки баранини.