Відпочивати ми категорично відмовились і вирішили до восьмої, на коли було призначено загальнополковий вечір самодіяльності, поблукати по місту… Наталка подалась у місто перша, не чекаючи на нас, щоб попасти в музей ще до його закриття.
Ми теж вирушили в Старе місто.
На правах старожила і знавця цих місць я викладав хлопцям історію міста.
… Уже кінчався Новий міст, як ми помітили Наталку Зуброву, що швидко йшла нам назустріч. Коли ми зійшлись, Наталка, важко дихаючи, сказала:
— Встигла-таки в музей! Вже закривали, але завідувач пустив. Милий такий дідусь. А дивіться, який подарунок він мені зробив, узнавши, що я племінниця дядька Никодима! — І вона розгорнула папку і вийняла з неї якесь пожовкле посвідчення. — Читай, Толю! — сказала вона, передаючи папірець Головацькому.
Головацький узяв з тоненьких пальців Зубрової пожовклий папірець і втупився в нього очима.
— Вголос читай, Толю, — попросила Наталка. — Всім буде цікаво.
Піднісши папірець до очей, глухим голосом Головацький прочитав:
— «Акт Першого громадянського шлюбу, що відбувся в Міській Управі за розпорядженням Радянської влади 25 січня 1918 року на загальних зборах Ради робітничих та селянських депутатів о восьмій годині вечора. Ми, що нижче підписалися, громадянин 25-го Новобіжицького полку Никодим Олександрович Зубров і громадянка села Мукша Китайгородська, Марія-Агнеса Войцехівна Савицька, дали свою урочисту клятву Раді Народних Комісарів, що ми вступаємо в цей громадянський шлюб не ради вигоди, не ради брудних егоїстичних намірів, а ради задоволення поривань високих душевних почуттів та ідеалів святої любові. Ми клянемося, що, вступаючи на нову дорогу соціалізму, свято і суворо будемо виконувати свої товариські відносини, і якщо життя вимагатиме віддати молодість в жертву Революції, то без усякого вагання покладемо на олтар свободи всю нашу юність, причому, якщо життя стане для нас тягарем, якщо в своїх поглядах на речі ми не зійдемося або якщо політичні переконання будуть заважати нашому родинному щастю, ми повинні будемо розлучитися, лишаючись друзями і добрими знайомими, в чому й розписуємося.
Никодим Олександрович Зубров.
Марія-Агнеса Войцехівна Савицька».
— Його жінка полячка була, — мовила Наталка. — Тому і два імені. Комсомолка. І її махновці шаблями зарубали…
Мовчки стояли ми над кам’яними перилами урвища. Внизу ляскотіли праниками прачки, перучи білизну на березі Смотричу. Музикою перших, романтичних місяців революції звучало кожне слово пожовклого папірця, прочитаного Толею.
— Так, документ дуже цікавий! — задумливо погодився Головацький, обережно ховаючи його в папку і повертаючи Наталці. — Бережи його, Наталочко, більше за будь-які дорогоцінності на світі. Будеш і ти старушенцією колись. Внуки твої стануть комсомолятами, а комсомол наш Ленінський буде справляти який-небудь свій славний ювілей. Ну, п’ятдесятиліття своє, наприклад. І от вийдеш ти тоді на трибуну, сивенька, старенька, і розповіси їм усе, що запам’ятала про свого дядька, вірного солдата революції, котрий уже на третьому місяці після Жовтня записав у свої особисті взаємини священне слово соціалізм. Розповіси все про нього, а потім ще й зачитаєш оцей документ, у якому вже тоді зникали назавжди кордони між людьми різних націй, якщо вони були, бійцями одної мети. Подумай, як цікаво буде почути все це новим комсомолятам, котрі не знали особисто, що таке революція і громадянська війна!..
— Я зроблю це, Толю, якщо тільки доживу до того часу, — сказала серйозно Наталя і пішла з нами назад до старого центру прикордонного міста, бережно несучи під пахвою таку дорогу для неї папку…
ЕПІЛОГ
Через двадцять років
Двадцять років минуло з того сонячного ранку, коли пароплав «Фелікс Дзержинський» сповнив тремтячим гудком устя річки Кальміус, входячи по каналу в порт Маріуполя.
Заметушились матроси біля брашпиля, готуючись опустити якір, вийшли з своїх кают пасажири, а ми, зібравшись на верхній палубі, голосно заспівали:
Славна пісня! Запам’яталася вона мені назавжди!
От і зараз, через двадцять років, сиджу я в невеличкій кімнаті, перегортаю старі газети, слухаю, як періщить у шибки дощ, а у вухах дзвенить знайомий мотив цієї пісні.