Бандит спочатку заперечував, що це саме він мав намір висадити в повітря штаб ЧОПу з його збройними складами, але, коли лікар Гутентаг у тюремній лікарні вийняв у нього з ноги кулю, виявилось, що вона була випущена з револьвера досить рідкісної системи «воблей-скотт».
З револьвера системи «воблей-скотт» тієї пам’ятної ночі, коли оскандалився Бобир, стріляв у бандита наш чопівський старшина і директор фабзавучу Полевой.
На другому допиті бандит став потроху признаватися, і скоро виявилось, що він і відомий своєю жорстокістю отаман петлюрівських погромників Козир-Зірка — одна і та ш особа.
Це з його наказу того року, коли пілсудчики і петлюрівці назавжди тікали з України, молодчики з полку «Гуляй-душа» вирізали в містечку Овручі майже половину мирного, ні в чому не повинного населення, в тому числі і батьків нашого Монуса Гузарчика… Це про нього, Козиря-Зірку, перелякані мешканці прикордонних українських містечок пустили чутку, що він не то граф з Білої Церкви, не то збіглий галицький каторжник… Це він, Козир-Зірка, оточений у селі Приворотті партизанським загоном, побачивши, що приходиться круто, убив свого денщика, такого ж смуглявого, високого хлопця, як він сам, всунув йому в кишеню свої документи, підписані Симоном Петлюрою, і, обдуривши партизанів, які вирішили, що забитий справжній Козир-Зірка, зумів утекти.
Слідство по його справі провадив сам Вукович.
На допиті з’ясувалося, що Козир-Зірка ніякий не граф і не каторжник, а звичайнісінький попович, син священика з міста Ровно.
Утікши після невдалого союзу Петлюри з Пілсудським у Польщу від Червоної Армії, Козир-Зірка посидів трохи у польському концентраційному таборі в Каліші. Туди, до табору, з Варшави двічі приїздив гарно одягнутий чоловік у цивільному, в чорному капелюсі з загнутими догори твердими полями, з важким ціпком у руках. Він був худорлявий, смуглявий і добре розмовляв по-російському. Козир-Зірка, як і багато хто з жителів тієї частини Волині, що колись належала Російській імперії, теж говорив по-російському. Вони довго розмовляли з приїжджим російською мовою, і Козир-Зірка був цілковито упевнений, що це який-небудь крупний російський білогвардієць з тих, що об’єднались у Польщі навколо відомого терориста і ворога Радянської влади Бориса Савінкова.
Велике було здивування Козиря-Зірки, коли незабаром після цих візитів його викликав до себе начальник концентраційного табору піл судчик Заремба і сказав:
— Можу вас поздоровити, отамане! Ви сподобались представникові англійської розвідки панові Сіднею-Джорджу Рейлі. Це давній ворог більшовиків. Він знає Росію так, як я Каліш. Він цілковито задоволений розмовою з вами. Капітан Рейлі об’їздить зараз, з дозволу маршала Пілсудського, всі табори, де розміщені інтерновані частини петлюрівських військ. Він вибирає з них найвипробуваніших і найвідважніших прибічників самостійної України. На особисту просьбу капітана Рейлі я вас відпускаю додому у Ровно, на канікули. Їдьте відпочиньте, поправтесь. Вас знайдуть, коли треба буде. А про нашу розмову поки що забудьте.
Козир-Зірка не тільки поправився на безплатних церковних харчах у парафіяльному будинку свого татуся: вийшовши, завдяки заступництву смуглявого англійця із-за колючого дроту на волю, Козир-Зірка став відшукувати своїх приятелів, з якими служив разом у Петлюри.
Після того як Червона Армія розгромила петлюрівщину, багато колишніх ватажків і рядових учасників різних петлюрівських банд опинилися в еміграції. Хто втік у Чехословаччину, хто — в Канаду, інші — в Австрію та Німеччину, але найбільше їх тинялося без усякого діла в Польщі і, особливо, в головному місті Західної України — Львові, їх-то і став помаленьку прибирати до рук і записувати в свої потаємні реєстри колишній австрійський офіцер і полковник «січових стрільців» Євген Коновалець. Він був відомий і на Радянській Україні як жорстокий кат трудящих Києва, що придушив разом із своїми «стрільцями» революційне повстання робітників заводу «Арсенал», які не бажали служити «самостійникам».
Важко було за допомогою лише самого листування Козирю-Зірці розшукати своїх давніх дружків-отаманчиків. Вирішив він сам поїхати до Львова, який кишів у ті роки петлюрівцями і колишніми «січовиками».
У ті роки Коновалець збивав із цих зрадників українського народу свою злочинну «Українську військову організацію» — УВО.
Коли ватажки таємної контрреволюційної організації приймали в її члени Козиря-Зірку, він приховав, чому саме йому вдалося так швидко вирватися з-за колючого дроту концентраційного табору в Каліші. Пораду Заремби назавжди забути розмову з ним і повторний візит смуглявого англійця Козир-Зірка запам’ятав добре. Правда, він не дуже вірив, що його можуть ще знайти і запропонувати послугою за послугу заплатити за швидше звільнення з табору. Однак англійський капітан Сідней-Джордж Рейлі добре запам’ятав громилу і бандита з волоссям кольору воронячого крила та франтівськими бачками і через своїх людей відшукав його навіть далеко від Ровна.