Трапилося це влітку 1925 року у Львові. Приїхавши одного разу у Львів, Козир-Зірка зупинився в «Народному готелі». Не встиг він прийняти ванну і висушити своє жорстке, з синюватим відливом волосся, як у двері номера постукав портьє і сказав, що «пана з Ровна» просять до телефону. Жіночий голос просив його негайно ж прийти у дуже важливій інтимній справі в сусідній готель «Імперіаль», на вулиці Третього травня. Дуже зацікавлений тим, як його змогли розшукати так швидко у Львові, Козир-Зірка одягнувся, причесався і пішов на запрошення незнайомки в готель «Імперіаль», де звичайно зупинялися приїжджі у Львів купці з глухих містечок Галичини.
Він дуже здивувався, коли після стуку в двері названого незнайомкою номера його запросив зайти туди гучний чоловічий голос. Тільки-но Козир-Зірка переступив поріг, йому назустріч підвівся з місця франтуватий офіцер-пілсудчик.
Це був один із давніх працівників польської військової розвідки, так званої «двуйки», майор Зигмунд Фльорек, який працював у Львові водночас не тільки на маршала Пілсудського, але й на англійську розвідувальну службу Інтелідженс сервіс.
— От ми вас і розшукали, пане отаман! — сказав майор Фльорек. — Вибачайте, що я потурбував вас і запросив зайти сюди. Мене у місті багато хто знав, і коли б я наніс вам візит, це стало б відомо досить широкому колу осіб. А вашу організацію і без того обвинувачують у тому, що ви перебуваєте в таємному контакті з польською розвідкою.
Ошелешений уже першими словами майора, Козир-Зірка здивувався ще більше, коли Фльорек передав йому особисте вітання від капітана Рейлі і побажання успіху в першому, досить-таки небезпечному завданні.
Начальник представництва другого відділу польського генерального штабу у Львові майор Фльорек сказав Козирю-Зірці, що буржуазія всього світу готується до війни з Радянським Союзом. Бажаючи упевнити поповича з Ровна, що це саме так, майор Фльорек вийняв із своєї сумки свіжий номер англійської газети і переклав йому уривок із статті на цю тему: «З більшовизмом у Росії буде покінчено ще в цьому році, а як тільки це здійсниться, Росія повернеться до старого життя і відкриє свої кордони для того, хто побажає в ній працювати».
— І для вас відкриє, мій дорогий отамане! — сказав Фльорек поповичу. — Ви знаєте, хто це пише? Генрі Детердінг, найбільший нафтопромисловець світу. Він уже кинув мільйони золотих карбованців на те, щоб придушити більшовизм, і не пошкодує ще стільки ж, аби тільки його плани здійснилися. Його слову можна вірити!
Пообіцявши Козирю-Зірці хорошу посаду на Україні, якщо Радянська влада буде розбита, Фльорек попросив його виконати важливе доручення англійського капітана — близького друга англійського міністра Черчілля.
Майор Фльорек доручив Козирю-Зірці перейти на радянську сторону і висадити в повітря штаб ЧОПу в нашому місті, з усіма його складами. Майор Фльорек яе брехав, коли говорив Козирю-Зірці, що війна з Радянським Союзом близька. Підбурювані Черчіллем і Чемберленом, генерали Пілсудського перші готувалися воювати того року з Радянським Союзом. Незабаром їх найманець убив на пероні варшавського вокзалу радянського повпреда, комуніста Петра Войкова, а польський генеральний штаб підтягнув до радянського кордону свої відмобілізовані корпуси. Майже одночасно з цими подіями англійські шпигуни кинули бомби в партійний клуб Ленінграда.
Майор Зигмунд Фльорек пообіцяв Козирю-Зірці від себе і від Сіднея Рейлі хорошу грошову нагороду, якщо будииок на Кишинівській буде висаджений у повітря.
— Увесь світ почує гуркіт цього вибуху, і ваше ім’я буде записане на сторінках історії, мій отамане! — сказав Фльорек поповичу на прощання, даючи йому адреси і явки на радянській стороні.
Під час розмови Фльорека з Козирем-Зіркою на зручному плюшевому дивані в номері готелю «Імперіаль» мовчазно сидів, покурюючи запашну сигару, худорлявий, середнього віку чоловік у чорному костюмі і в димчастих окулярах у золотій оправі. За словами Козиря-Зірки, цей чоловік, якого Фльорек назвав своїм кращим другом, був «кореспондентом» англійської газети «Манчестер Гардіан». Прізвище «кореспондента» — дуже хитромудре — Козир-Зірка не запам’ятав. Але хто-хто, а Вукович добре знав, який саме «кореспондент» вирішив особисто побачити нового петлюрівського бандита, завербованого Сіднеєм-Джорджем Рейлі на англійську розвідувальну службу.