— Годі вже, не агітуй! Чули! — огризнувся Тиктор.
— Що ти сказав? — спитав Микита. — Я не дочув. Повтори ще раз, будь ласка.
— Зозулю попроси на Прорізній повторити, літає там часто, а я тобі кувати не буду! — І Тиктор з викликом труснув чубом.
Блідий, стиснувши зуби, Микита в упор дивився на Тиктора.
Яшко посміхався.
— А дай, Микито, мені слово, — попросила затремтілим голосом Галя Кушнір.
Я думав, Галя умовляти Тиктора буде. І всі так гадали.
— Говори, Галю, — сказав Микита.
— Я думаю, товариші, що буде найкраще, коли Тиктор зразу ж покладе на стіл комсомольський квиток. Мені дуже соромно, що квиток іще у нього в кишені, — сказала Галя дзвінко і подивилася на Яшка з таким презирством, що той, не витримавши її погляду, опустив очі, удавано заметушився і, виймаючи з верхньої кишені толстовки жовтенький, у картонній палітурці комсомольський квиток, сказав:
— Будь ласка, панночко, — і простяг Галі квиток.
— Зачекай, Кушнір, — сказав Микита і запитав — Хто за те, щоб звільнити Тиктора від цього документа?
Усі піднесли руки. І тоді Яшко Тиктор, здається, побачив, що зайшов занадто далеко.
— Подивимося ще, що збори скажуть, — сказав він з ледь помітною надією у голосі.
— Звичайно! Подивимось, що ще збори скажуть, — повторив Коломієць слова Яшка і оголосив: — Переходимо до другого питання.
Яшко шумливо зіскочив з верстата і, поправляючи кожанку, обтрушуючи стружки, пішов до виходу.
— Куди ж ти, Тиктор? Обговорюємо твою заяву, — спинив Яшка Коломієць.
— Без мене обійдетесь. Що вже там заявляти! Все одно не повірите. — І Тиктор знизав плечима.
— Ти можеш лишатися на бюро під час розгляду твоєї заяви, — сказав Микита.
— Дякую красненько! Піду краще погуляю: весна надворі! — сказав Тиктор, намагаючись вдати з себе веселого, і вийшов із слюсарні.
Видно, для того щоб ми не подумали, що він злякався, Яшко, проходячи повз токарні верстати і гупаючи чобітьми, заспівав:
Ми почекали, поки за ним з грюкотом зачинилися вихідні двері, і тоді, зітхнувши, Микита подивився на всіх нас і гірко сказав:
— Так… Переходимо до другого питання.
А «питання» і не було, коли вийшов Яшко! Ніхто не захотів підтримати його обвинувачення проти мене.
Після засідання я відкликав набік Коломійця і запитав:
— Скажи, Микито, чому ти приховував від мене цю заяву? Адже я так мучився… Нервував…
— Я приховував від тебе? Ти дуже помиляєшся.
— Так, звичайно! Адже ти нічого мені не говорив.
— А навіщо передчасно всякі дурниці говорити! Я не хотів даремно псувати тобі нерви. Зрозумій ти: цією заявою Тиктор показав своє обличчя. І я приберігав її, щоб усі хлопці зрозуміли, до чого докотився цей Тиктор. Буває ж так: батько — пролетар, залізничник, а от хлопця затягло дрібнобуржуазне оточення в нашому місті…
Шукаємо карту
Гарне наше місто, особливо повесні, коли зацвітають верби на Старому бульварі і древні, замшілі стіни Старої фортеці, кам’яні міські ворота, сторожові вежі, що притулились до скель вздовж берегів річки, вкриваються зеленню і квітами! З будь-якої щілини пробивається до сонця молода поросль, на кожному баштовому карнизі, куди вітер намів за багато сот років немало земляного пилу, розцвітає суріпка, ніжна мохната кульбаба гойдається» на тоненьких пустотілих трубочках, в’ється де-не-де по стрімких стінах, впиваючись корінням у кожну щілинку, димчастий, з листям жорстким і наче неживим, чіпкий, злий плющ, навіть поверх зубчастих баштових коронок росте м’яка, соковита трава, і ніхто не рве, не косить її там, хіба бродяча коза забереться на карниз вежі на фортечній стіні і прогулюється там над урвищем, пощипуючи зелень, а важке вим’я, налите пахучим молоком, б’є її по ногах.